Ой, я не уявляю, як вони там усі живуть. Це ж просто жах, двокімнатна квартира, та ще й не найбільша, а в ній 7 осіб! – розповідає жінка про ситуацію в сім’ї двоюрідної сестри однієї з них.
— Ну, знаєш, твоя Юля теж могла б кулаком по столу вдарити й скомандувати синочкові: раз “одружувалка” виросла, ідіть на орендоване житло. І чоловік її міг би. 21 рік, а він уже дружину завів? Ну так і нехай і бере у свої руки всю відповідальність.
— Та там не все так просто, не можуть скомандувати, чоловік у Юлі, звісно, гарний і добрий, але не боєць, а сама вона зараз просто в повному відчаї.
Юлії, про яку розмовляють жінки, 41 рік. У 19 років Юля надумала виходити заміж через велике й гаряче почуття. Чи не з першого класу вона дружила зі своїм обранцем. Але офіційне заміжжя так і не відбулося. Наречений трагічно пішов з життя за три тижні до весілля, а після його похорону з’ясувалося, що Юля чекає на дитину.
Про переривання дівчина не думала, навіть не розглядала такий варіант. У підсумку Ілля зʼявився без батька, а Юля була в статусі матері-одиначки до самого заміжжя, яке відбулося, коли Іллі виповнилося 6 років.
— Татко її дитину прийняв, виховував, на батьківські збори він ходив, а не Юля, – продовжує оповідачка, – тітка моя, Юлина мати, – та ще щука. Вона дочку з дому виставила, коли Іллі й 3 років не було. Як то кажуть: “Мама вийшла заміж”, ну це я про тітку. Юля із сином знімала знімала кімнату в комунальній квартирі. На той час їй і допомогти було нікому, бо мати її загиблого нареченого переїхала далеко, до старшої доньки.
Олександр, чоловік Юлі, теж був без свого кута: з багатодітної сім’ї, з-під Дніпра. Сім’ю будувати починали на орендованому житлі, за деякий час взяли в іпотеку двокімнатну квартиру. Коли Іллі виповнилося 8 років, зʼявився його молодший брат. А коли Іллі було вже 13 років, у родині мами і вітчима з’явився ще один син. Разом – троє.
У двокімнатній стало затісно, але діти одностатеві, братам виділили більшу кімнату, Сашко обладнав простір, багато чого зробив своїми руками. Про дітей дбав, про всіх. Ілля з перших років життя чоловіка з його матір’ю, називав чоловіка татом.
— З трьома дітьми непросто, звісно, – каже родичка Юлії. Між подружжям було вирішено, що всим дітям також виділять частки в квартирі, нотаріально. З іпотекою з часом розплатилися, але тепер у їхньої квартири 5 власників.
Молодші діти Юлі зараз ходять до школи, Ілля закінчив 9 класів, навчався в коледжі, а потім пішов служити. Поки служив, вітчим із матір’ю їздили і на присягу, і відвідували, і гостинці домашні слали, підтримували хлопця. Були надії, що повернеться, знайде роботу і житиме самостійно.
— Повернувся, – усміхається жінка, – тільки не один. Дружину привіз, уяви! Мати про майбутню невістку – ні сном ні духом. Та й яка дружина, йому 21 виповнився вже дома.
— Ну привіз і привіз, може бути кохання, – хитає головою друга з жінок, – ну можна погостювати у батьків до першої зарплати, а потім треба думати про своє гніздо, якщо вже є окремий осередок суспільства. Я навіть насилу уявляю, де в двокімнатній гостювати з молодою дружиною, там же ще двоє братів.
Юля теж думала, що син із новоявленою невісткою незабаром з’їдуть. Тимчасово середнього сина поселили в кухні, молодшому влаштували ліжко у своїй кімнаті. Ілля знайшов роботу, здавалося б, усе, йдіть, дітки, у самостійне життя.
— Не пішли, – розводить руками жінка, – Ілля не сам, звісно, додумався, там невістка старша на 5 років, у неї голова, а, можливо, їй її мама наспівала. Загалом, невістка із сином заявили Юлі та Сашкові, що в Іллі у квартирі є частка, отже, вони мають право жити в тій кімнаті, куди їх поселили, тобто в колишній дитячій. Ну добре, вже, так і бути, поміняємося кімнатами, але йти на оренду – і не подумаємо. Ілля такий самий власник, як і всі інші.
Юля схопилася за голову, Сашко спробував із пасинком поговорити. Не питання, мовляв, частка є, але це маленька частка, власників же п’ятеро. Та й його дружина молода взагалі ніяким боком до квартири не належить.
— А я, – заявила молода, – законна дружина Іллі, він має право мене навіть прописати. І взагалі, чому ми повинні пояснювати? Ви йому рідний батько чи що?
Юля теж спробувала обуритися, що Сашко виховував його роками, що у квартирі ще й брати Іллі живуть, у них такі самі права, а їх на кухню та до батьків у спальню виселили, та й узагалі, не може жити на одному маленькому житловому просторі 7 чоловік. Вони з чоловіком, син із дружиною, підліток і молодший школяр, мовляв, уранці навіть до туалету вже черга, тим паче, що санвузол суміщений.
— Так, важкувато, – визнала невістка, – тим паче, що ми з діточками затягувати не плануємо. Але що поробиш? У нас грошей на іпотеку немає. От якби ви викупили в Іллі його частку… Ми б одразу пішли. Нам би п’ятої частини від ринкової вартості квартири на перший внесок вистачило.
— І що? Юля виплачуватиме?
— Буде, тільки не п’яту частину, тут її невістка губи добряче роздула. До суду подали документи, щоб визначили реальні частки дітей з урахуванням того, що був перший внесок, що вони з чоловіком платили іпотеку.
— Ну тоді точно і Ілля, і дружина його розумна розчаруються.
— Розчаруються, але судитися в нас можна роками, а живуть молоді, як і раніше, з ними. 7 осіб на одній кухні. Черга у ванну. Невістка ще й нахаба, яких світ не бачив. Може на кухню заявитися в стрінгах і в маєчці і плювати, що там середній брат. Не соромиться, загалом, навіть перед Сашком принадами трясе, коли Іллі вдома немає. Цією справою теж займаються голосно і зі смаком, молодший син не спить, жах, коротше кажучи.
— А Ілля?
— А на Іллю немов морок навели. Він із родичами майже не спілкується. Для нього дружина – зірка, їй у рот дивиться, з її слів говорить. Добре хоч, що поки що дітей немає. А Юля чекає рішення суду. Ну не битися ж їй із сином рідним і його дружиною, справді.
Що думаєте?
