— Це хто??? — спросоння закричала Наталя і стала смикати чоловіка.
Вона прокинулася і хотіла попити води, але раптово побачила в кімнаті жіночий силует.
— Ти чого кричиш? — запитав Андрій.
Наталя примружила очі й придивилася.
— Риммо Василівна! Ви що тут робите??? — вигукнула вона.
— Мамо? — здивувався Андрій, остаточно прокинувшись.
Але жінка не відповіла і мовчки пройшла повз подружжя, вийшовши з їхньої кімнати.
— Це взагалі нормально? — обурено запитала Наталя, повернувшись до чоловіка.
— Не знаю, — знизав плечима той.
— Жесть якась! — розлютилася Наталя і відвернулася, закутавшись у ковдру.
Цієї ночі їй ще довго не спалося. Добре, хоч наступного дня вихідний, можна піднятися з ліжка пізніше. Але о шостій ранку з кухні гримнув звук комбайна.
— Тррррррррррр! — застукала машина.
Наталя схопилася як ошпарена.
— Що там відбувається?
Сонний Андрій щось промичав у відповідь і закрив голову подушкою.
Наталя накинула халат і вийшла з кімнати. На кухні вона зустріла свекруху, яка вирішила нашаткувати капусту.
— Римма Василівна, ну сьогодні ж субота! — благально промовила невістка. — Можна ж було цим зайнятися пізніше і дати поспати!
— А що не так? — подивилася на Наталю свекруха. — Я ж не вас змушую це робити! Спіть!
— Та як тут спати, шум на всю квартиру!
— Нічого не знаю, мені треба капусту квасити. Взимку-то що їсти будете?
Наталя підняла очі догори, зітхнула і вийшла з кухні. Вона повернулася у свою кімнату і спробувала ще хоч трохи подрімати, закрившись із головою ковдрою.
Раптом із кухні почулася трель телефонного дзвінка. — Альоо, Ніночко! Доброго ранку! — голосно привіталася свекруха, їй телефонувала подруга.
До подружжя стали доноситися уривки емоційної розмови з боку Римми Василівни.
— Капусту квашу! … Кажу: капусту квашу! Глухня!
— Молоді? …. Молоді сплять!
— Ой, Ніночко! Коліна ниють!…
— Та пробувала, не допомагає!…
Усе кричала в телефонну слухавку свекруха.
— Ні! Я так більше не можу! — схопилася Наталя. — Андрію!
Вона зірвала з чоловіка подушку.
— Чого тобі не спиться? — пробубнив той.
— Чого не спиться? Ти серйозно? — розлютилася Наталя.
Чоловік встав і подивився сонним поглядом на дружину.
— Будь ласка! Давай з’їдемо! — стала просити Наталя. — У мене вже скоро терпець увірветься.
— Куди? — розвів руками Андрій.
Свого житла у подружжя не було, тому вони жили у свекрухи. — Квартиру знімемо, — запропонувала Наталя.
— На що? — знову запитав чоловік.
— Тобі зарплату додали, я теж підробіток візьму — впораємося.
— Ну не знаю…
— Як хочеш, але я залишатися тут більше не маю наміру!
— Гаразд, не заводься, — заспокоював дружину Андрій. — Підемо краще кави поп’ємо, якщо вже встали.
Коли подружжя прийшло на кухню, Римма Василівна вже закінчила шаткувати капусту і розфасовувала її по банках.
— Ой, Андрійку, прокинувся? — привітно вигукнула вона.
— Доброго ранку, мамо. Є чого поснідати?
— Звичайно! Ось запіканочка вже готова, каша на плиті, — заметушилася свекруха. — Ковбаски вчора твоєї улюбленої купила, на бутерброди.
Наталя скривила губи — їй не подобалася така надмірна турбота свекрухи про свого сина. Вона налила склянку води і сіла за стіл. — Риммо Василівно, а що це вночі було? — запитала невістка.
— А що було? — здивувалася та.
— Ви навіщо в нашу кімнату зайшли?
— Ну як навіщо? — поправила фартух свекруха. — Подивитися, чи все у вас гаразд.
— У сенсі?
— Я з дитинства звикла стежити за сном Андрійки. Ось і заходжу періодично, перевіряю.
— Так ви вже не вперше до нас заходите? — здивувалася Наталя.
— А що в цьому такого? — незворушно відповіла запитанням на запитання свекруха.
Наталя округлила очі й багатозначно подивилася на чоловіка. Той навертав кашу і не відразу помітив її погляд. Побачивши, нарешті, обурене обличчя дружини, чоловік сказав.
— Мам, ну напевно не треба вже так робити.
— От іще! — фиркнула Римма Василівна. — Я вже сама вирішу як треба, а як ні.
— Ну гаразд, — не став сперечатися Андрій і продовжив їсти сніданок.
Наталя схопилася і вийшла з кухні. Вона була вражена нахабством свекрухи і байдужістю чоловіка. Коли той прийшов до кімнати, Наталя поставила ультиматум.
— Або ми з’їжджаємо на орендовану квартиру, або я подаю на розлучення!
— Наталю, та ти чого? Заспокойся. Подумаєш, мама до нас зайшла. Ну і що з того?
— Я все сказала! — відповіла дружина і схрестила руки на грудях.
***
Наталя все таки домоглася свого і подружжя з’їхало. Знайшли квартиру недалеко від свекрухи — на цьому вже наполіг чоловік, оскільки його мати влаштувала істерику. Вона не хотіла, щоб син їхав і погодилася тільки на те, що жити подружжя буде поруч.
— Нарешті, у нас буде спокій! — зітхнула Наталя, коли вони з чоловіком перевезли речі та облаштувалися.
— Так, а тут непогано в принципі, — погодився Андрій.
Але Наталя ще не знала, що на неї чекає попереду. Зранку Андрій пішов на роботу, а Наталя залишилася вдома — вони працювали за різними графіками, і вихідні іноді не збігалися. Жінка ніжилася на м’яких подушках, додивляючись нічного сну, як раптом почула звук відчинення дверей.
— Андрій чи що забув, — подумала вона і вирішила вийти перевірити.
— Ти що тут робиш?! — запитала Римма Василівна.
— Вихідний у мене, — відповіла Наталя, не очікуючи побачити свекруху.
— Як? — насупила брови Римма Василівна. — Я порахувала, ти маєш бути сьогодні на роботі.
— Ви помилилися, я вихідна, — почала виправдовуватися невістка, — А ви що тут робите?
— Ну як що? Прийшла перевірити, як ви тут живете, — відповіла свекруха.
— А звідки у вас ключі? — здивовано запитала невістка.
— Андрій дав, — відповіла Римма Василівна і покрокувала на кухню.
У руках у неї були торбинки з продуктами.
— Так, ось тут я Андрію м’ясо потушкувала — розігрієш йому на вечерю, — розбирала сумки Римма Василівна, дістаючи контейнери з їжею. — Тут оладки. А це — парне молоко. Зранку на ринок сходила. Звариш йому кашу.
Наталя слухала, а брови її поступово злітали вгору від подиву.
— Він що, хлопчик маленький? Думаєте сам про себе подбати не може?
— А на що ти йому тоді? Дружина повинна доглядати за чоловіком!
— Не переживайте, впораємося!
Римма Василівна обвела поглядом кухню і побачила в кутку холодильник.
— Так, — попрямувала вона до нього і відчинила дверцята. — Це що? Майонез? Андрію не можна!
Жінка взяла пачку і кинула в смітник.
— Ви що робите? — запитала Наталя.
— Що треба! — відповіла свекруха. — А тепер покажи, яким порошком ти будеш речі Андрія прати! Ти ж знаєш, що в нього дуже ніжна шкіра!
— Римма Василівна! — намагалася заперечити Наталя, але та слухати не стала і пішла у ванну.
— Боже правий! — вигукнула вона. — Це ж у чому ти ходиш?
Вона відкрила кошик із брудним одягом і побачила прозорий пеньюар.
— Неприпустимо таке носити пристойній жінці! — крикнула Римма Василівна, намагаючись присоромити невістку.
— Так, досить! — не витримала Наталя. — Римма Василівна, покиньте, будь ласка, нашу квартиру!
— Що? — подивилася свекруха. — Ти мені вказувати надумала?
— Так! — тримаючи натиск, відповіла Наталя. — Я прошу вас піти!
— Бач, яка! — грубо відповіла Римма Василівна. — Ось зараз усе перевірю і піду!
— Ні! — перегородила їй дорогу Наталя. — Ви зараз вийдете з ванної і підете за двері!
— Та що ти таке удумала?! — запитала свекруха.
— Я тут господиня, ясно! — відповіла Наталя. — Швидко йдіть! І щоб більше вас тут не було!
Від обурення свекруха почервоніла, а очі її налилися люттю.
— Або ви зараз підете, або я зателефоную дільничному! — Наталя вирішила йти до кінця.
Якщо вона не відвадить свекруху зараз, потім вона їм просто життя не дасть.
— І ключі залиште! — крикнула Наталя.
— Та подавися! — свекруха вийшла з ванної, дістала з сумки ключі й кинула їх невістці.
Та вправно ухилилася, щоб вони не влучили їй у голову. Увечері Андрій повернувся з роботи і наїхав на Наталю. Мати вже йому поскаржилася на грубиянку невістку, не забувши все прикрасити у свій бік.
— Ти навіщо мою маму образила, Наталю?
— Значить так! — почала Наталя, в її голосі звучали металеві нотки. — Ми переїхали в окрему квартиру, щоб жити спокійно! Якщо хочеш зустрічатися зі своєю мамою — сам ходи до неї в гості! У нас її щоб не було більше!
Андрій уперше бачив дружину такою злою. Сперечатися він не став і беззаперечно погодився. Римма Василівна ще довго ображалася і намагалася налаштувати сина проти дружини.
Але той оцінив спокійне життя удвох із дружиною і на слова матері не реагував. А поступово і зовсім перестав відповідати на її дзвінки. Лише зрідка відвідував, дізнатися, чи все з нею гаразд.
