Коли я нарешті в’їхала до своєї квартири, моя радість була розміром з космос. Звичайний спальний район, невеликий ринок, кінцева зупинка. Жодного шуму, гламуру, все по справі і нічого зайвого. Тепла квартира, чистий під’їзд, привітні сусіди.
Сусіди в більшості сімейні пари середніх років. І так як у сімейних пар вже склалося коло спілкування, я потоваришувала з дівчиною, яка жила поверхом нижче і була самотньою матір’ю. Лора виявилася ввічливою і коректною людиною спочатку.
Спочатку наші інтереси перетиналися на рівні посидіти у дворі, сходити до кав’ярні. Потім вона почала іноді залишати в мене Юлю, свою дочку. Юля дитина тямуща і спокійна, тому ми з нею чудово ладнали. Прохання позичити якусь річ, зайняти трохи грошей нічого дивного, я в цьому не бачила, звичайні дружні стосунки.
Через кілька місяців Лора почала вести себе дивно. Почала спати до полудня, не відводячи доньку в садок, увечері тікала кудись із Юлькою в руках. Я намагалася з’ясувати, що відбувається, проте вона жартувала, мовляв, закохалася, на побачення ходжу.
Далі ставало все гіршим. Вона кілька разів забувала забрати доньку із садка, перестала оплачувати комунальні, залишала у мене Юлю вже не на кілька годин, а значно довше. Я Юлю годувала, іноді навіть мила та прала речі. Вона казала, що мама перестала звертати на неї увагу, і коли вдома, то майже весь час спить.
Дружба наша закінчилася досить раптово. Напевно, доля таки є, і саме того дня мене відпустили з роботи раніше. Після приходу додому на мене чекав сюрприз у вигляді Лори, яка була в моїй квартирі і переривала мої речі у пошуках грошей та прикрас.
Як виявилася, вона змусила Юлю вкрасти другий комплект ключів. Вона почала плакати і говорити, що її залицяльнику терміново потрібні гроші, проте я не стала її слухати, вигнала просто і все. У поліцію я заявляти не стала, змінила замки та написала заяву до органів опіки.
