– Сашко, приїжджай, батьку погано…
Він тримав слухавку біля вуха однією рукою. Інша, озброєна паличками, занурювала суші в соєвий соус. Він відправив їжу до рота, прожував… На тому кінці терпляче чекала мати.
– Мамо, скільки можна вже. Хай цей висерок йде до біса!
– Сашко, приїжджай. Він просить. Сашко, будь ласка…
Син витер рот паперовою серветкою. Приїжджай… Стільки років сидів у своїй норі, тепер приїжджай…
Минуло вже двадцять років, як батько його вигнав з дому. Його крик і досі стояв у вухах.
– Іди! Провалюй до чортової матері, щоб духу твого тут не було!.
Спочатку все було погано. Залишившись без даху над головою, він ночував у друзів, перебиваючись випадковими заробітками.
Мама зустрічалася з ним потай від батька, плакала, тицяла гроші… Але це не могло тривати вічно. І одного вечора, на запльованій кухні в чергового приятеля його, що називається, прорубало.
Так далі не можна. Він зайняв грошей і поїхав до Києва. Кинув шкідливі звички… Влаштувався в магазин вантажником, спав там же, у підсобці.
Іноді, після дванадцятигодинної зміни, коли господар змушував його залишитися на розвантаження він вставав і йшов. У голові випливало перекошене обличчя батька «Забирайся!!!»
Ішов час, він назбирав трохи грошей, купив металеву крамничку у спальному районі. Через рік другий, потім третю… Крутився, як на сковорідці.
І завжди, коли було важко, він згадував його. Батькові слова з роками стерлися, він приписував йому те, що той не говорив. «Нікчемний! У тебе нічого не вийде! Нікчема! Пішов геть!»
Мама періодично приїжджала до нього до Києва. Вони довго розмовляли, старанно обминаючи заборонену тему. На сьогоднішній день він володів п’ятьма ресторанами, бізнес процвітав.
– Сашко, любий, будь ласка.
Двері відчинила заплакана матір. Він поцілував її, роздягнувся у передпокої, умився… За двадцять років у квартирі нічого не змінилося.
Сашко відчинив двері в спальню, поморщився, уривчасте дихання…
На свій подив Сашко нічого не відчув. Він стільки разів уявляв собі цю зустріч, готував слова.
Але той, кого він побачив, так сильно відрізнявся від того чоловіка, якого він знав, що Сашко втратив мову. Вони зустрілися поглядами.
Батько намагався щось сказати, але хвороба настільки виснажила його сили, що він тільки мукав, сльози лилися з його очей. Ночувати в батьківській хаті він не залишився, зняв номер у готелі.
– Сашко, там тато тобі коробку залишив, подивися.
Двадцять речей та коротка записка. Касетний плеєр, в’язаний светр, кнопковий мобільний телефон, квиток до санаторію, боксерські рукавички…. Подарунки на дні його народження.
«Синку, ти пробач мені. Я знаю, що ти на мене гніваєшся, і дуже сподіваюся, що вибачиш мене колись. Приїдь, синку. Щодня я думаю про тебе і лаю себе.
Я вчинив неправильно. Мені було так гірко дивитися на те, як ти спиваєшся, і я зірвався. Вибач мені. Чоловік має бути сильним. Ти сильний, я знаю. Я тебе дуже люблю. Твій тато”.
Горло стиснув спазм, він рвонув комір сорочки, полетіли гудзики. На його крик прибігла мати. Сашко сидів перед коробкою, стискаючи в руках касетний плеєр, і вив як вовченя.
Світлана сиділа на кухні й перебирала чеки з крамниць. Цифри, як не складай, виходили непристойно…
— Коли борг повернеш?! Усі терміни минули! — двоє здоровил із нахабними, самовпевненими пиками стояли…
Оксана насипала супу чоловікові, який щойно повернувся з роботи, і сіла поруч. Зачекала, поки Василь…
— Владе, неси соус та хліб! — гукнула Маргарита чоловікові. — Шашлик готовий, час за…
Село, де мешкала Валентина з чоловіком та їхньою трирічною донечкою, було велике, та з роботою…
— Марино, мені у справах треба від’їхати, — Сашко підійшов до дружини, яка саме годувала…