— Значить, Зою, ми з тобою обидві будемо бабусями, — протягнула Галя, оцінююче дивлячись на сестру.
— Отже, — озвалася Зоя. — Подвійне щастя в родині. У нас хлопчик, у вас дівчинка.
— Щастя, звісно… Тільки ж моя дочка, Ліда, живе не так щасливо, як твоя Марійка. Чоловік у Ліди отримує в кілька разів менше, ніж твій зять.
— Ну що ти, Галю? Хіба щастя в грошах? Головне, щоб дітки здорові були і лад в сім’ї.
— Ну так, ну так… — Галя махнула рукою, все так само задумливо дивлячись на сестру. — Ну, раз справа така, то будемо радитися у всьому. Що та як… Разом-то воно надійніше.
— Звісно, — відповіла Зоя, навіть не подумавши, чим це обернеться.
Відтоді Галя дзвонила постійно.
— Лідочка мучиться, — скаржилася вона, — їй важко, токсикоз, болі. А твоя Марійка наче й не в положенні, нічого не болить. У когось виношування дитини легке… і життя як казка. У чому секрет? Може, вітаміни якісь? Або лікар особливий? Або заговори якісь???
— У Марійки теж буває нудота. Просто вона на цьому не акцентує увагу. А взагалі, за статистикою кожна третя жінка при надії розквітає, — Зоя хотіла перевести тему, але Галя продовжувала:
— Може, Марійка допоможе якось, ну з лікарем своїм про платні послуги домовиться за нас?
— Галю, Марійка стоїть на обліку у звичайній державній установі на загальних підставах.
— Правда? Це при таких-то грошах?! — здивувалася Галина.
— Ти, напевно, думаєш, що в мого зятя заводи та пароплави? Ні, він звичайний інженер. І грошей зайвих на дорогі віп-палати немає. Та й ні до чого це.
— Знаю я, скільки вони отримують, ці «прості» інженери. У Ліди ось Льоша електрик. От же не пощастило моїй дівчинці з чоловіком!
— Так, нехай бере підробітки. Хороші електрики цінуються.
— Не знаю, Зою, ким вони цінуються. Моя Ліда вічно незадоволена, на все скаржиться. Ну то що там щодо лікаря?
— Я дізнаюся в Марійки, але наскільки мені відомо, вона нікому нічого не платитиме. І лікар у неї звичайний, з жіночої консультації.
— Усе одно її лікар кращий. У нас в лікарні умови погані. Нам би в вашу потрапити!
— Уточню, — пообіцяла Зоя.
Лікаря Марійка порекомендувала, звичайного, але Галя все одно не відставала. Кожен дзвінок закінчувався однаково:
— У Марійки ж усе краще… І живіт акуратний, і обличчя не набрякає, і зайвої ваги наче немає. Напевно, Марія потайки п’є якісь добавки, а від Лідочки приховує! — нарікала Галина.
— Бог з тобою, Галю, просто треба вести більш активний спосіб життя! Гуляти на свіжому повітрі, плавати в басейні, харчуватися правильно!
— Ой, у нас повітря жахливе, вихлопи…
— У вас? Галю, ми живемо в одному місті. Марійка їздить у парк. І Ліда нехай їздить. Вона вже в декреті, хто їй заважає?
— Так нехай Марійка її з собою бере. Ліді самій нудно…
— Галю, давай не будемо в їхні справи лізти. Дівчата дорослі, нехай самі домовляються.
Ліда кілька разів зателефонувала Марійці, щоб запитати про парк, але обидва рази Ліда ж і знайшла причини, щоб туди не їхати. А Марія особливо не наполягала, їй з Лідою було нецікаво.
При всьому спокої і правильному способі життя Марійка дала життя малюкові раніше терміну. Щоправда, як і планувала, все пройшло у звичайній державній установі, без усяких «особливих умов».
І тут Галя з Лідою чомусь вирішили, що їх обдурили, що Марія навмисне не дала контакти саме того лікаря. Ображалися, але на оглядини поїхати збиралися.
— Тітко Зою, я ось що подумала, — зателефонувала Ліда. — У Марії ж вже зʼявився малюк, і речі дитячі напевно швидко будуть не потрібні. Дитинка росте швидко. Ось і нехай Марійка віддає речі нам.
— Я думаю, що Марійці не шкода буде. Але це все потім. Нам зараз треба підрости, зміцніти, — замислилася Зоя.
— Коли можна приїхати?
— Місяця через півтора. Як Марійка скаже. Вони похрестити хочуть спочатку, та й маленький у нас онучок зʼявився на світ.
— А…
— Повідомимо все. Ну поки. — Сказала Зоя.
На щастя, дитина набрала вагу швидко і вже за місяць влаштували оглядини. Ліда з мамою і чоловіком приїхали без подарунків, зате з великою цікавістю, яку було важко не помітити.
Галя, щойно переступила поріг, заохала.
— Ой, як у вас гарно дитячу зробили! Прямо як у журналі! А хто меблі виготовляв? Друг зятя? Може, ваш зять друзів попросить нам зі знижкою зробити таку ж? Або безплатно… по знайомству.
— Галю, ну хто зараз робить безплатно? — Зоя посміхнулася і пішла накривати до чаю, не бажаючи розвивати тему.
Марія з дитиною сиділа в спальні, годувала сина. Ліда тим часом ходила по залі і без сорому відкривала пакети з подарунками.
— У вас уже я бачила пляшечки. Куди вам іще? — двоюрідна сестра перевертала коробки. — І брязкалець так багато не треба. А це взагалі дівчаче. Куди хлопчику таке?
— Ходімо пити чай! — покликала Зоя.
Гості сіли за стіл, привітали молодих батьків і, вручивши подарунки, розійшлися. Ліда з Галею залишилися допомогти Зої з посудом, а Марія пішла прилягти.
Втомлена, вимотана, вона поклала дитину, і сама звалилася на ліжко. Чоловік поїхав у справах і, повернувшись, теж ліг спати.
А вранці Марійка подивилася на порожні полиці й онімíла.
— Гошо, — вона звернулася до чоловіка, — а де стерилізатор? А де постільна білизна в ліжечко? З кошенятами? Та, що твоя мама подарувала.
— Я… не знаю… — Гоша подивився на спорожнілі пакети й знизав плечима. — Може, твоя мати розклала по місцях усе?
— По яких місцях? Вона ніколи не лазить по шухлядах!
— Ну так… І наче дядько Рома подарував набір дитячого посуду для племінника. Теж не бачу його.
— І баночок для суміші немає. Нас що, обікрали? — Марія говорила все голосніше.
— Я бачив, як Ліда порпалася в пакетах… Вона щось говорила про хрестильний набір, що хоче його забрати, і про ковдру з виписки, — обережно сказав Гоша.
— Хрестильні набори не віддають! Це пам’ять! — спалахнула Марія і пішла шукати комплект. Не знайшовши його, вона все зрозуміла і зателефонувала матері.
— Мамо, ти віддавала наші речі Ліді або тітці Галі?
— Ні… — розгубилася Зоя.
— І не пропонувала нічого забрати? Ну там хрестильний набір або брязкальця…
— Маріє, ти мене чуєш? Я ж сказала: ні!
— Ми не можемо знайти подарунки і дитячі речі.
— Пошукайте краще.
— Мамо, приїжджай і шукай. Я зазвичай про людей погано не думаю, але, мені здається, це Ліда забрала.
Зоя приїхала через годину. Вона була совісною, і їй було соромно звинувачувати племінницю в крадіжці. Потрібно було на власні очі переконатися, що доньку із зятем дійсно обікрали.
— А я ось сюди клала коробочку… — сказала Зоя. — Подарунок для онука…
— Яку коробочку, мамо?
— Та так, дрібничку, купила по дорозі до вас. Набір для гіпсового зліпка ніжки малюка… Я думала, ви вранці побачите.
— Мамо! Дзвони Ліді. А краще треба до них поїхати.
Зоя зітхнула і поїхала до племінниці.
— Тітко Зою? Ви чого? — Ліда помітно здивувалася, побачивши тітку на порозі.
— Та ось, вирішила зайти. Давно не була в гостях.
— Ми йшли збиралися.
— П’ять хвилин, більше не займу, — Зоя зайшла в кімнату. Ліда не була акуратною, і речі, які вона прихопила, лежали на підлозі в кутку кімнати, чекаючи свого часу.
— Ми, правда, вже йдемо, — спробувала виправдатися Ліда і ногою підсунула один із пакетів подалі.
— Скажи, Лідо, звідки в тебе ця коробочка? — Зоя нахилилася і побачила зверху набір для гіпсового зліпка.
— Ми купили її днями…
— Правда? А у вас же дівчинка буде, — Зоя підняла коробку.
— Ну так.
— Так чому тоді ви купили набір з написом «Улюбленому синові та онуку»?! — голос Зої зірвався.
— Ой, напевно, переплутали…
— Переплутали? — Зоя різко випросталася. — Я думала, твоя мати тобі пояснювала, що красти негарно.
— Тітко Зою, ви самі дозволили! — Ліда вдала, що ображена. — Казали, забирай.
— Що забирай?! Не бреши!
— Я питала про непотрібні речі!
— Непотрібні? Та ви навіть термометр дитячий забрали! І посуд!
— Так він дівчачий, куди їм такий? А пляшечки у них і так є, куди стільки? Я взяла тільки дві!
— Лідо, ти не просто взяла, ти вкрала!
До кімнати зайшов Льоша, чоловік Ліди.
— Що у вас тут за сварка? Навіщо на вагітну кричите? — пробурчав він.
— Льошо, — Зоя різко повернулася до нього, — хочеш, щоб я заяву написала про крадіжку? У нас є свідки, чеки, Рома бачив, як ви в машину пакети вантажили.
Ліда з чоловіком перезирнулися. Вони явно не очікували, що їх упіймають.
— Гаразд, якщо шкода вам для нас, забирайте, — Ліда спробувала розіграти принижену й ображену. — Я й подумати не могла, що рідна тітка заяву на мене писатиме.
Зоя не стала сперечатися. Зібрала пакети, мовчки вийшла і поїхала до дочки.
— Ну що? — запитала Марійка, зустрічаючи її біля дверей.
— Не питай, — Зоя поставила пакети на підлогу.
Їй було дуже неприємно. А ще гірше стало, коли Галя зателефонувала їй і почала звинувачувати в тому, що та погрожувала Ліді.
— Ти навіщо на Ліду кричала? Дівчинка в положенні, а ти з погрозами… Їй народжувати вже ось-ось!
— Галю, заспокойся і добре подумай, хто тут має рацію. Я готова заплющити очі на те, що в Ліди на тлі гормонів мізки перетекли в інше місце, але якщо ти продовжиш так поводитися, я більше не буду з тобою спілкуватися.
Галина щось ще сказала, але Зоя вже скинула виклик.
Якийсь час сестри не спілкувалися. Але невдовзі, коли Ліда народила, Галина зателефонувала Зої з радісною звісткою.
Через місяць вони, як ні в чому не бувало, покликали Марію і Зою на оглядини новонародженого. Марія, щоправда, не поїхала. А ось Зоя пішла і привезла в подарунок набір для зліпка.
Тільки цього разу він був із написом «Для племінниці». Ліда вдала, що не зрозуміла натяку.
А ось Галина образилася, що сестра подарувала такий скромний подарунок. Видно, забула, що деякий час тому сама прийшла на оглядини з порожніми руками, а Ліда ще й обчистила молоду сім’ю.
