Ще 7 років тому дізналася про зраду чоловіка, проте відчайдушно вирішила врятувати наш шлюб, оскільки нам вже по 40 років, змінювати щось у житті страшно, я старалася робити все, але зрозуміла, що нам вдвох нудно

Нам із чоловіком по 40 років. Рік тому, через 7 років спільного життя чоловік мені зрадив. Було дуже боляче, але я пережила цей момент та вирішила зберігати сім’ю.

Ці 7 років я, як і раніше, тримаю будинок в порядку, завжди смачно готую, красиво одягаюсь і виглядаю теж дуже гарно. Вигадую розваги, організовую усілякі свята, сама продумую програму подорожей на час відпустки, роблю усілякі сюрпризи та організовую тематичні вечори для наших друзів.

Чоловік не особливо балакучий, але з радістю приймає все це як належне. З близькістю теж все добре (для нього точно добре, тобто немає відмов скажемо так, різноманітність тут теж намагаюся внести саме я, виявляю ініціативу).

Я ніколи не тисну, не продавлюю своїх рішень, не займаюся маніпуляціями і не нав’язую почуття провини. Дотримуюся думки, що чоловік у шлюбі повинен почуватися вільним.

Я точно не буду сто разів дзвонити без приводу, на роботу взагалі не дзвоню ніколи. І тут я розумію, що я «розфарбовую» саме його життя.

Що я намагалася зберегти те, що живе і жило як би само по собі. Я відчуваю, що все було дарма, всі мої зусилля для нього нічого не означають.

Намагалася вивести чоловіка на відверту розмову. Він сказав, що так, нам не цікаво одне з одним і що те, що цікаве мені, його не цікавить.

Що йому самому нормально сидіти перед комп’ютером і грати, дивитися фільми і відпочивати від важкого робочого тижня просто лежачи в ліжку і нічого не роблячи. Що мої виставки, мої художні роботи, пригоди які я вигадую – все це йому не дуже цікаво, але це терпить, оскільки вважає, що це потрібно саме мені одній.

Я все робила неправильно, усвідомлюю, але що робити далі тепер не знаю. Він тече за течією, розлучатись не хоче, щось міняти теж не хоче. Я чудово і сама розумію, що нам уже не цікаво одне з одним, нам уже чимало років і, мабуть, він боїться щось міняти, а я просто втомилася робити щодня життя позитивним хоч трохи, не відчуваючи жодного зворотного зв’язку, не сподіваючись на похвалу та схвалення.

Зараз ми просто живемо як дві особи в одній квартирі, просто дві особи. Дітей у нас немає, ми обидва ніколи їх не хотіли, і я не думаю, що заводити дітей заради збереження сім’ї – це вихід.

Та й пізно вже. Я не знаю, як урятувати свій шлюб і чи варто його рятувати. Дуже сумно все це, і дуже боляче.