Не знаю, як упоратися із собою. Ще до весілля через недосвідченість не помітила дивні «дзвіночки». Чоловік якось сказав, що непогано було б, щоб його молодший брат кілька днів на тиждень ночував у нас. Сприйняла це з великим подивом. Хіба коли поряд із тобою молода дружина не хочеться побути лише у її суспільстві? Забули на якийсь час.
Десь через пів року після весілля чоловік сказав, що спочатку забезпечить свого брата (який одружений вже), а мої бажання не настільки важливі. Його дружина добре заробляє, а я у відпустці для догляду за дитиною. У нас зараз працює тільки чоловік.
Відчуваю, що мене зрадили. Не можу йому пробачити такі слова. Я поїхала з дому, коли там я була потрібна (у нас тяжко хворіла бабуся). Приїжджала не так часто, як хотілося. Проте погодилася тим часом вийти за нього заміж. Прийняла повністю його принципи (заощаджувала разом із ним).
Я робила все для того, щоб йому було добре, а він і не думав щось міняти. Тепер я йому не вірю та не знаю, як далі з ним жити. Чекаю постійно на удар у спину. Для мене це зрада. Адже там не тільки брат, а й інша жінка. Значить її бажання вищі за мої.
Ще свекруха. Ту невістку, яка за її словами нічого не робить для її сина, її сім’ю прийняла відразу, бо в тієї забезпечений батько. А мені влаштовувала приниження, і досі не хоче ладнати з моїми батьками. Я не можу пробачити це. Чоловік тут не бачить нічого дивного і не підтримує мене.
