У мене нещодавно не стало батька, якого я дуже поважала, любила та люблю. Він був мені й за маму, і за тата. Я довго плакала і не могла прийти до тями. Після цієї жахливої втрати, я хотіла зблизитися з мамою, з якою «привіт» і «бувай» раніше не говорила.
Потім через деякий час подруга говорить про те, що у мами є якийсь друг. Я розвідала інформацію та знайшла те, що це її коханець. Вони з ним десь пів року (мати часто затримувалася незрозуміло де, говорила, що у подруги загалом брехала).
Я побачила частину її листування, як вона надсилала йому свої фото та поцілунки. Я впізнала цю людину. Ця людина допомагала з похороном і була на поминках. Він одружений, має доньку. Я вважаю це страшною образою батька.
Після цього я проклинала цього чоловіка і всією душею ненавиджу матір (ніколи її не пробачу). Я так розчарувалася у цій людині. Мені так було боляче, як тоді, коли дізналася, що батька не стало.
Мати на похороні надто перегравала (через біль в очах я цього не побачила, але потім обдумала це і зрозуміла, що надто було все награно). Я влаштувала жахливу істерику тітці (її сестрі).
Мама хотіла розповісти, але я не стала слухати, бо знову ж таки пішла брехня і локшина на вуха, яку вона постійно вішала. Після всього мати все одно з ним спілкується, сміється, а я сиджу і плачу по батькові.
Ще найсумніше це те, що мати підтримує її сестра та подруга. Схоже, вони вважають це нормальним. Кажуть, що твоя мама молода та й вона сама так вважає. Але цей чоловік одружений і був коханцем у моєї матері. Це жахливо!
Це я розповіла коротко. Я не знаю, як з цією ношею жити далі. Занадто це важко. Батько дуже любив маму і хотів зробити все для нас (працював із 8 до 20:00).
А мати обманювала і зраджувала зі страшним і лисим метр із кепкою очкариком. А тато був високий, вродливий, колишній спортсмен чоловік, не лисий і з гарним зором. Як мені жити? Що мені робити?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…