Вперше я одружився не з великої любові, а просто треба було за когось зачепитися. Так вийшло, що до двадцяти п’яти років я залишився зовсім один: ні бабусі з дідом, ні мами, а тата в мене й не було. Не буду розповідати як це сталося, досі гірко згадувати.
Я живу у двокімнатній квартирі, хоч і не в центрі столиці, але й не на околиці. Тоді вона більше скидалася на парубоцький барліг, всюди валялися мої речі, в раковині немитий посуд. Не те, щоб я порядок не люблю або недолугий, просто в мене до всього була апатія.
Працював я тоді секретарем в офісі. Не думайте, що секретар – це суто жіноча професія, чоловіки теж працюють секретарями. Я приймав і розподіляв вхідні дзвінки, працював із документами, приймав факси, робив ксерокопії тощо. А квіточки поливали і каву для переговорів готували дівчата з відділу.
І була в мене начальниця, яка керувала відділом. Жінка доволі приємна, але зовні не в моєму смаку. Ми ж, чоловіки, блондинок любимо довгоногих, а вона присадкувата, з короткою стрижкою, темно-кашатанове волосся, карі очі.
Єдине, що в ній підкуповувало, це її сліпуча усмішка. Поліна Вікторівна хоч і сувора була, але справедлива, нікого даремно не ображала, навпаки, всім допомагала. Було в ній щось таке – материнське!
Одного разу вона звернулася до мене з одним делікатним проханням. Попросила мене ввечері з нею в ресторан сходити і зіграти роль її “бой-френда”. Річ у тім, що до цього вона з одруженим зустрічалася. Той два роки їй по вухах їздив, говорив, що з дружиною живе суто формально, через сина, обіцяв розлучитися. Але замість цього в нього другий син зʼявився. А від Поліни не відстає, прямо переслідує її.
Вона вже й погрожувала йому, що все дружині розповість, якщо він не відчепиться, а той знає, що Поліна порядна, не стане вона цього робити.
Ну, я і погодився, а що, від цього зі мною нічого не станеться. Увечері при повному параді і з букетом квітів чекав її на виході з метро. Вона з’явилася раптово і закрила мені очі своїми долонями. Я обернувся, вона в гарній сукні і вся сяє. Вручив їй квіти, вона мене в щоку поцілувала, а сама шепоче:
— Не дивуйся, так треба, раптом він уже тут…
— Ну, треба так треба, – кажу, – ти це, не соромся, я підіграю.
Узяв і руку їй поцілував.
Вечір вдався на славу, давно я так не відпочивав. Ми їли, пили, танцювали, вели жваву бесіду. І в самий розпал веселощів раптом вона попросила рахунок.
— Все, – каже, – дякую. Він був і все бачив! Ти вільний, можеш іти, рахунок я сама оплачу.
А я що, не мужик чи що? Де це бачено, щоб моя супутниця сама за рахунками платила. Розплатився і до будинку її проводив.
А вона мій вчинок оцінила і стала на мене іншими очима дивитися, не як на співробітника, а як на потенційного кавалера. Знаки уваги мені почала надавати, а я пручався, вдавав, що нічого не помічаю. Мені інша подобалася, грудаста блондинка із сусіднього відділу. Але та на мене нуль уваги, мене це ще більше розохочувало. Сподівався, що завоюю її згодом, ночами нею марив, уявляючи у своїх обіймах. І розумію зараз, що не любив, а бажав, а тоді по іншому думав.
Так минула осінь, за нею зима, наближалося свято 8 березня. Я дівчатам своїм і начальниці по чайній чашці купив і по букету тюльпанів. А своїй Джульєтті (насправді її Юлею звали) дорогущу золоту каблучку з діамантом. Але її напередодні свята на роботі не виявилося. А у свято я промочив ноги, захворів і зліг. Подзвонив Поліні, щоб попередити, що на роботу не вийду. І того ж вечора заявилася вона з двома дівчатами з нашого відділу до мене додому.
Принесли мед, фрукти, чай із травами, прибирання вологе зробили і курячий бульйон зварили. А мимохідь розмови між собою ведуть, про своє, про жіноче, немов мене і немає в кімнаті. І дізнався я, що Джульєтта моя звільнилася. Знайшла вона собі бізнесмена таки, і той її до себе особистою помічницею взяв. А самі єхидно хихикають, ну-ну, мовляв, не заміж узяв, а у відрядженнях буде його супроводжувати!
Так кепсько в мене на душі стало, сил немає.
Поки я тиждень лежав, Поліна до мене ще двічі приходила, смаколики приносила, порядок наводила. Нібито на знак подяки за те, що я їй колишнього відвадити допоміг. А сама доторкнутися до мене так і намагається, то подушку поправить і по щоці проведе, то градусник подасть і по руці погладить. Ну, а в мене ж кров не вода, схопив я її в оберемок і до себе, а вона й не пручалася.
А після всього дістав перстень і кажу:
— Тепер, як чесна людина, я маю з тобою одружитися.
Сам не знаю, що на мене найшло, а вона взяла, та й погодилася.
Прожили ми з Поліною рік, і тут я випадково Джульєтту зустрів. Її, виявляється, бізнесмен кинув, і тепер у неї ні роботи, ні грошей, ні житла. Не те, щоб мені її шкода стало, а запалився я до неї колишньою пристрастю, адже дівчина, як із картинки зійшла, лялька Барбі. Зняв я їй номер у готелі, а додому прийшов сам не свій.
Поліна помітила, стала мене розпитувати, що зі мною. А я їй візьми й випали, що не люблю я її. Дружина істерик влаштовувати не стала, мовчки зібрала свої речі і пішла, мабуть, і сама відчувала це. А мені тільки того й треба, притягнув у дім Джульєтту. Півроку з нею немов у тумані пробув, з роботи звільнився, розлучився, гарував де тільки міг, аби принцесі своїй догодити.
А потім немов пелена з очей спала, я зрозумів, що порожня вона всередині. Ні поговорити з нею нема про що, ні захоплень у неї немає, тільки й усього, щоб нову ганчірку купити. Уже половину моїх заощаджень розтягла, як корова язиком злизала. І в цей самий момент мого осяяння, вона іншого собі знайшла, багатшого за мене, і з’їхала. А я зітхнув з полегшенням!
Ще півтора року насолоджувався свободою, серйозних стосунків не будував, тільки швидкоплинні зустрічі з представницями слабкої статі. Роботу собі хорошу знайшов, до однокласника свого в юридичну фірму влаштувався, сиджу знову, папірці перекладаю. Але ось перед Новим роком відчув я щенячу тугу й самотність. Маму свою згадав, старих, захотілося справжнього сімейного свята. Щоб ялинка стояла, дружина холодець зварила, салатів нарізала, щоб діти бігали.
Друзі запрошували мене до себе, та тільки вони всі сімейні, не захотів із заздрістю на них дивитися. А вирішив вдатися до своєї печалі і зустріти Новий рік на гордій самоті, подзвонив до того ресторану, де ми з Поліною були і столик забронював.
Прийшов об одинадцятій вечора, зайняв своє місце, сиджу, меню вивчаю. І раптом піднімаю очі, а за сусіднім столиком спиною до мене жінка сидить у чорній вечірній сукні з глибоким вирізом.
Втупився я їй у спину, немов упир, здається мені, що спина її – це найзворушливіше з усього, що я коли-небудь бачив у своєму житті.
Таке рідне і до болю знайоме, що я аж задихатися почав, вирішив, що це дежавю. І тут вона повернулася до мене обличчям, а на обличчі чарівна посмішка, та, яка тільки у колишньої дружини може бути. Волосся відростила, от я її одразу й не впізнав.
Я спочатку зрадів, а потім зрозумів, що чоловік, який із нею, її чоловік. Заміжня моя Поля, а я закохався в неї, як хлопчак, усю ніч очей із неї не зводив. А коли вранці додому прийшов, кинувся на диван і заридав. Чоловіки теж же іноді плачуть, особливо від безвиході.
Минув вже практично рік, а я ніяк не можу її забути, люблю так, як ніколи не любив, по-справжньому!
Тільки що мені тепер робити, я не знаю…
