Оксана складала список необхідних покупок і намагалася зрозуміти, на які пункти його можна скоротити через брак грошей.
— Ми насилу дотягуємо до твоєї зарплати, – втомлено говорила вона чоловікові. – Дарині потрібно купити спортивний костюм до школи, а в Кіри закінчуються памперси.
— Я гроші не малюю, – не відривався від телефону незадоволений Петро. – Якщо ти не вмієш вести сімейний бюджет, які до мене претензії?
— Можливо, тобі варто пошукати другу роботу або попросити в керівництва підвищення, – пропонувала вона. – Ми й раніше з жиру не бісилися, але тоді працювали вдвох, і була одна донька. Зараз двоє дітей і я в декреті не можу приносити особливої користі.
— Ну, зрозуміло, ти не можеш приносити користь, а я зобов’язаний гарувати і з ніг падати, – обурювався Петро. – Значить, обійдеться Дашка без нового костюма поки що, а Кірі замість памперсів використовуй пелюшки. Моя мама багато віддавала тканини, придумай що-небудь!
Ще півтора року тому чоловік і свекруха кружляли навколо Оксани і вмовляли зважитися на другу дитину. Тепер вона чула тільки невдоволення і вічні претензії у відповідь на прохання про допомогу або необхідність у грошах.
— Одна дитина в сім’ї виросте егоїстом, і взагалі, Дарині потрібен братик, а Петрику – спадкоємець, – висловлювалася тоді Галина Петрівна.
— Спадкоємець престолу, титулу чи родинного замку? – не розуміла Оксана. – Зараз час важкий, нам хоча б одну дитину нормально на ноги поставити і все необхідне дати.
— Нічого страшного, люди дітей заводять і в складніших умовах, – бурчала свекруха. – У вас є своя квартира, робота, і Дарина підростає, тож теж зможе допомагати з малюком.
— Але мені доведеться випасти з робочого графіка і менше часу приділяти старшій доньці, – журилася Оксана.
— Я завжди на підхваті й готова допомагати в разі потреби, – запевняла її Галина. – Петро зрадіє появі сина, і гори для сім’ї зверне, він у мене такий.
— Дивно, а я подібних поривів не помічаю, – сумнівалася Оксана.
— Тому що чоловікові потрібна мотивація і поява малюка може врятувати ситуацію, – розповідала жінка.
Петро теж дедалі частіше заводив розмови про другу дитину. Він вважав сім’ю неповною, мріяв про сина і обіцяв дружині золоті гори. Насправді Оксана теж хотіла б другого малюка, тільки не була впевнена в можливостях чоловіка і тому сумнівалася.
— Це вам із чоловіком самим вирішувати треба, – сказала тоді Оксані мати. – Ти вже вибач мені, але твій Петро не особливо пристосований до трудових подвигів.
Саме це Оксану й бентежило, тому вона намагалася відбиватися від подібних розмов і тиску з боку чоловіка та свекрухи.
— Ти ще раз добре подумай, бо Петро хоче ще одну дитину, і ти не єдина у світі жінка, здатна здійснити його мрію, – не заспокоювалася Галина.
Оксана майже рік сумнівалася, не могла прийняти рішення, а потім піддалася на вмовляння і зважилася на другу декретну відпустку. Цікавий стан настав швидко, але протікав з проблемами, і їй часто доводилося брати лікарняний. Керівництво було незадоволене, і Оксана побоювалася, що це негативно позначиться на ставленні до неї на роботі. Але все ж жінка намагалася думати про хороше, і сподівалася, що скоро настане світла смуга в житті. Щоправда, було неприємно, що свекруха якось забула про свої обіцянки допомагати в разі потреби.
— Ну, що я стану під ногами у вас плутатися? – бурчала Галина. – Ось з’явиться дитина, тоді й поговоримо, а поки що самі справляйтеся.
— Продукти я куплю і Дарину заберу зі школи, але ти хоча б їжу приготуй, – бурчав Петро.
Оксана і так намагалася по мінімуму навантажувати інших своїми проблемами, тож, попри самопочуття, ставала біля плити і займалася домашніми справами. Але навіть мінімальні спроби і завзяття допомагати з боку Петра зникли після новини про появу у сімʼї другої доньки.
— Взагалі-то я розраховував на сина, а друга дівчинка нам ні до чого, – засмутився він тоді.
— Ти пропонуєш мені поміняти дитину? – не розуміла Оксана. – І взагалі, за стать малюка відповідає чоловічий ген, тож до мене претензій бути не повинно.
Допомоги з боку Петра і його матінки не було ніякої. Обидва засмутилися появі другої дівчинки в сімʼї, а не хлопчика. Перший час Оксана сподівалася, що чоловікові й бабусі просто потрібно більше часу для прийняття ситуації, але потім марність очікувань стала очевидною.
— Ти від самого початку мала розуміти, що Петро в цьому житті найбільше любить себе, потім іде його мати і тільки після цього – всі інші, – нагадувала Оксані мати.
— Може, все склалося б інакше, якби в нас справді зʼявився син, – сумнівалася жінка.
— Такі історії ти можеш розповідати іншим, тільки собі не бреши, – просила її мати.
У підсумку її мама була єдиною людиною, яка допомагала Оксані. Вона сиділа з онуками, купувала зі своєї невеликої пенсії подарунки та потрібні речі для дівчаток. Кілька разів жінка підкидала доньці в кишеню куртки невеликі суми на необхідні витрати, розуміючи, що просто так Оксана не візьме в матері гроші.
— Так далі не можна, у нас просто фінансова діра, – вичитувала вона чоловіка. – Вмовляючи мене на другу дитину, ви з матір’ю обіцяли допомогу й участь, а в підсумку я сама намагаюся вирішувати всі проблеми.
— На той момент йшлося про сина, а дівчисько в нас уже одне було в будинку, – невдоволено висловлювався Петро. – І взагалі, я роблю все, що в моїх силах, а вище голови стрибати не готовий.
Оксані довелося самій стрибати вище голови, оскільки грошей не вистачало на найнеобхідніші речі для дітей, про себе вона в принципі забула. Оксана шукала підробіток у віддаленому форматі й просиджувала за роботою ночами, вклавши дітей спати. Вона втомлювалася, великих грошей таким чином заробити було неможливо, але навіть купівлю памперсів або сумішей за свої гроші жінка вважала великою перемогою.
— Я тут подумав, поки різниця між дітьми не надто велика і ти перебуваєш у декретній відпустці, нам варто зробити ще одну спробу. Мені потрібен син, – заявив якось Петро, лежачи на дивані.
— Ти не можеш нормально забезпечити двох дітей, але вважаєш за можливе говорити про третього? – не могла отямитися від обурення Оксана.
— Ти не розумієш, я хочу тільки сина, – далі філософствував Петро. – Просто для кожного чоловіка наявність спадкоємця є дуже важливою.
— У тебе підростає дві спадкоємиці, для початку забезпеч їх усім необхідним, потім буде видно, – намагалася не злитися Оксана.
— Ми з мамою вважаємо, що наш шлюб може врятувати тільки поява в сімʼї сина, – несподівано видав Петро.
— Отже, це ви з мамою так вважаєте? – зрозуміла напрямок вітру Оксана. – А ми з дівчатками вважаємо, що нам потрібен нормальний глава сім’ї, а не тюлень, що лежить на дивані.
Петро образився на такі слова і явно побіг скаржитися матері. Оксана вперше за довгий час відчула, наскільки сильно втомилася від усього і більше не готова боротися з вітряними млинами. Вона просто зібрала свої та дитячі речі, усвідомивши необхідність змінити життя, хоча б заради майбутнього дівчаток.
— А я все чекала, коли ти наважишся на цей крок, – допомагала Оксані затягувати речі у квартиру мати.
— Думаєш, давно потрібно було це зробити, і не потрібно було погоджуватися на другу дитину? – намагалася не плакати Оксана. – А то Петро тут мову про третю завів, сина хоче.
— Якби не наважилася тоді, зараз би в нас не було Кіри, – роздягала онучок після приїзду бабуся. – А тепер у нас загін із чотирьох дівчат під одним дахом і ми з усім упораємося.
Оксана тільки сумно посміхалася, але вона була згодна з матір’ю, тепер у них було більше шансів впоратися з проблемами. Баласт у вигляді недбайливого чоловіка і його матінки вона вирішила скинути, подавши на розлучення і не отримавши ніякого опору з того боку.
