Олександра поспішала додому, тримаючи в руках два пакети. Учора вона отримала зарплату і вирішила порадувати своїх домочадців.
Чоловікові купила дорогу каву, знаючи, що він жити без цього напою не може. Доньці – красиву кофту. Синові – нову машинку.
От тільки собі Саша нічого не купила, грошей не вистачило. Та й шкода їй було на себе гроші витрачати, хотілося порадувати свою сім’ю.
— Я вдома! – крикнула вона, зайшовши у квартиру. – Та не одна, а з подарунками!
Першим вибіг п’ятирічний син.
— Що ти мені купила? – без жодного привітання, запитав він.
— А маму обійняти?
Мирон швидкоплинно обійняв маму, але тут же сунув свій ніс у пакет.
— Це мені?!
— Тобі. Грай на здоров’я.
Забувши сказати спасибі, Мирон втік у кімнату з новою іграшкою.
Слідом вийшов чоловік.
— Що так довго? Ми на тебе вже зачекалися.
— У магазин ходила. Тобі теж дещо взяла, – посміхнулася Саша. Її трохи засмучувало, що чоловік більше не цілує її під час зустрічі, як було раніше, коли вони тільки-тільки одружилися. Але вона вирішила, що не звертатиме на це уваги.
— Ось, кава. Смачна, дорога.
— Угу, дякую, – буркнув він. – Що в нас на вечерю?
Саша зітхнула. Хотілося б їй прийти додому, а там уже готова їжа. Але такого ніколи не було, якось повелося, що завжди готує вона.
— Зараз макарони зварю. І сосиски.
На більше не було сил і часу. Явно ж усі голодні.
Донька навіть не вийшла до Саші. Але вона не сильно переживала, підлітки – вони такі.
Тому, поставивши воду під макарони, вона сама вирушила до неї в кімнату. Спочатку постукала, адже психологи говорять про те, що будь-якій людині потрібен особистий простір, і вриватися в нього не можна. І, отримавши дозвіл увійти, відчинила двері.
— Привіт, як справи? – запитала Саша.
— Нормально, – буркнула Аня, не відриваючись від телефону.
— Дивись, що я тобі купила.
Саша витягла з пакета кофту, розгортаючи її.
— Що це? – скривившись, запитала Аня.
— Кофта, тобі.
— Спасибі, – знову буркнула донька, відкладаючи її вбік.
— Може, поміряєш хоча б? – засмучено запитала Саша.
— Потім.
— Тобі не сподобалася?
— Нормальна.
Саша зробила глибокий вдих і вийшла з кімнати. Проходячи повз кімнату сина, вона побачила, що той уже примудрився відламати колесо в нової машинки.
— Мирончику, ну що ти так неакуратно? – запитала вона.
— Я грався!
«Напевно, вода вже закипіла» – подумала Саша, намагаючись переключитися на щось інше.
Їй раптом стало так прикро. Вона старалася, вибирала їм подарунки, витратила гроші, собі нічого не стала брати. А вони не те, що не радіють, а навіть найменшої вдячності не відчувають. Сприймають, як належне.
— Що там з вечерею? – увійшов Денис на кухню.
— Готую.
— Ясно. А я тут собі нову комп’ютерну гру купив, наша українська, – похвалився він.
— І дорого коштує?
— Та яка різниця, – відмахнувся чоловік. – За кредити і квартиру я заплатив. Тож, це вільні гроші.
«Ось як, – подумала Саша. – Вільні». У неї такого поняття не було, а якщо і з’являлося щось, то вона поспішала порадувати близьких. А коли її хтось радував?
Замислившись, Саша сіла на стілець. Вона намагалася пригадати хоча б якийсь незначний момент, коли хтось із її родини хоч щось зробив для неї. Коли її чоловік востаннє радував? Та вона цього навіть і не пам’ятає. Зате вона і їжу готує, і подарунки йому дарує, і речі в нього завжди випрасувані. Та ось тільки це вже не розцінюється як турбота.
А Саші теж багато всього хотілося. Хотілося зробити модну стрижку, хотілося нове пальто. Хотілося повечеряти в ресторані, розуміючи, що не доведеться ні готувати, ні прибирати потім усе. Та ось тільки їй на все це грошей шкода, все намагається для своєї сім’ї щось хороше зробити. А їм плювати…
Приготувавши вечерю, Саша пішла у ванну кімнату. Там вона довго дивилася на себе в дзеркало, але бачила лише втомлену тітку з потухлим поглядом. А яка вона тітка, їй навіть сорока не виповнилося ще!
Неслухняне волосся стирчало в різні боки, домашня футболка була вся в маленьких дірочках, манікюр уже відріс, але вона все ніяк не може записатися на новий.
Саша вирішила, що досить. Пора самій робити себе щасливою, якщо вже ніхто з родини цього робити не хоче.
Вона переживала, що за два тижні, поки їй не надійде аванс, настрій пропаде. Але ні. Вона ще більше хотіла порадувати себе. Вона чекала цих грошей і вже знала, як ними розпорядиться.
У день авансу вона зателефонувала чоловікові і сказала, щоб вони її рано не чекали. У неї плани.
— А як же вечеря? – запитав він.
— Що-небудь придумаєте, не маленькі, – відповіла Саша. Зрештою, ніхто ще не загнувся від голоду, маючи холодильник, набитий їжею.
— А що в тебе за плани? – раптом напружився чоловік.
— Я буду себе тішити, – чесно відповіла Саша.
— Це в якому сенсі?
— У сенсі, піду на шопінг, щоб купити щось собі. Потім зайду в салон краси. А після, повечеряю в ресторані.
— Почекай, а ми? Ми теж тоді в ресторан підемо.
— Так ідіть, – знизала Саша плечима, хоч чоловік її і не бачив, – я ж не проти. Тільки самі все організуйте, тому що сьогодні я зайнята.
Спочатку Саші було ніяково. Її так і тягнуло в дитячий відділ, хотілося купити синові щось, хоч у нього і так ціла купа іграшок. Потім стала задивлятися на підліткові речі, але, згадавши, як востаннє відреагувала донька на обновку, смикнула себе. Чоловічі ж відділи Саша обходила стороною. Її чоловік добре заробляє, і раз здатний купити собі комп’ютерну гру, то й одяг може купити сам.
Саша вибрала кілька речей. І коли вона виходила з торгового центру з пакетами, навіть на душі якось веселіше стало. Потім зайшла до салону краси і, нарешті, постриглася. А заодно, зробила й манікюр.
А після йшла найприємніша частина. Ресторан Саша вибрала дорогий. Адже, виявляється, якщо не витрачати гроші на дітей і чоловіка, то в неї залишається достатньо грошей на себе.
Саша нікуди не поспішала. Вона насолоджувалася їжею і келихом вина, дивлячись у вікно ресторану. Поруч лежали пакети з речами, а Саша, раз у раз, чіпала своє волосся, згадуючи, що постригла його.
Коли вона повернулася додому, на подив, її всі зустріли в передпокої.
— Ти довго, – невдоволено промовив чоловік.
— А що, не маю права іноді відпочити? – з усмішкою запитала Саша.
— Мамо, а що ти нам купила? – тут же поліз до пакетів Мирон.
— Вам нічого.
— Чому?! – обурився він.
— А я повинна була? Я два тижні тому купила тобі нову машинку, тож і грайся з нею!
— Я її зламав!
— Треба акуратніше поводитися з речами, – промовила Саша, потріпавши хлопчика по волоссю.
— Мамо, а мені ти теж нічого не купила? – розгублено запитала донька.
А Саша раптом усвідомила, що сама привчила їх до того, що в день отримання грошей мама їм приносить щось. І зараз вони дуже обурені, що мама витратила ці гроші на себе.
— Ні.
— А чому?
— Тому що не захотіла. Мені здається, тобі не подобається те, що я тобі купую. Тож тепер будемо брати речі в міру необхідності.
Саша пройшла повз домочадців, намагаючись приховати посмішку. Потім у спальні приміряла обновки, і саме за цим заняттям застав її чоловік.
— Нічого собі. Як багато всього. І ти постриглася… Напевно, грошей багато спустила.
— Яка різниця? – крутячись перед дзеркалом, запитала Саша. – На продукти грошей вистачить, а ці, що я витратила, вільні.
— А в мене кава скінчилася, – поскаржився чоловік, – можеш купити таку саму? Вона смачна.
— Купи сам. Не маленьку, – відповіла Саша.
— Сашуль, що відбувається? Ти, наче, нас караєш?
Саша завмерла. Але ж і справді, те, що вона відпочила і витратила гроші на себе, сприймається ними, як покарання.
— Ні. Просто я зрозуміла, що розпестила вас. Що все для вас роблю, купую вам подарунки, обслуговую вас. А хто подбає про мене? Я ось зрозуміла, що ніхто. А я теж хочу подарунків і уваги, тому зорганізую все це сама для себе.
— Але я ж про тебе дбаю, – обурився Денис.
— І як же?
— Ну…
Він задумався, а Саша усміхнулася.
— Я з дітьми допомагаю! – знайшовся він.
— Те, що ти вечір посидів із дітьми і погодував їх (принаймні, я на це сподіваюся), не означає, що ти мені допомагаєш. Це і твій обов’язок, як батька. Загалом, тепер я насамперед дбаю про себе, а вже в другу чергу – про вас. І так, завтра я хочу виспатися, тому, якщо прокинетеся раніше за мене, то і мені зробіть сніданок.
Звичайно, дуже складно щось змінити, особливо в собі, і особливо після довгих років звичного буденного життя. Але Саша намагалася. Влаштовувала собі маленькі свята і балувала покупками. Звісно, про дітей вона теж не забувала, але тепер намагалася все робити по черзі, спочатку вона, а потім всі інші. Зрештою, найближча її людина – вона сама. І не варто про це забувати. Адже, якщо щаслива жінка – щаслива вся сімʼя.
