Коли ми одружилися з чоловіком, все було чудово, але до певного часу, а в один момент пройшла вся ейфорія і я поринула в жорстоку реальність, де дружину, по суті, не вважають взагалі ні за кого, тобто вона повинна мовчки прислуговувати чоловікові та його батькам.
Це все зрозуміло, але мене почало турбувати питання про фінанси. Ми знімаємо з чоловіком житло, я працюю і він теж, робота мого чоловіка вахтова і часто він міг залишати мене одну вдома і переночувати у своїх батьків або ще десь. Я проти його роботи, але його сім’я підтримує у цьому, бо мають зиск.
Ви запитаєте, а який зиск, якщо нашу сім’ю не можна назвати сім’єю? Так от щоразу, коли мій чоловік залишається у своїх батьків, вони обов’язково попросять грошей на всякі дрібниці. Але при цьому, коли я прошу у чоловіка гроші на найнеобхідніші речі (це його обов’язок забезпечувати мене), він мені нагадує про те, що нам треба збирати гроші на житло і зайвим не буде заощаджувати.
Тобто виходить, що для мене він шкодує грошей, а для батьків він будь-яку суму дасть. Мені дуже прикро, чому його родина так нахабно і безсовісно поводиться. Коли у нас самих нічого немає, ще й тягнути із нас фінанси. Одяг та косметику, наприклад, я купувала на свої гроші.
Це взагалі колись закінчиться? Скільки разів я намагалася поговорити з чоловіком про це, він починає нервувати і не хоче продовжувати розмову. Тобто, у нас нічого і немає за 3 роки нашого спільного життя, крім спільної дитини.
