Спогади з дитинства найсильніші. І всі яскраві події обов’язково спливають за тих чи інших обставин.
Ось і сьогодні на Світлану Миколаївну в день своїх іменин нахлинули спогади.
Ще в школі залицявся до неї один хлопчик. Але він був повненький і в окулярах і особливої симпатії у Світлани не викликав. Але до душі був він дуже чуйний і добрий. А головне, що він єдиний не забував привітати її з цим днем.
Щоразу, заходячи в клас у день іменин, Світланка на своїй парті знаходила квіточку, зроблену умілими руками однокласника, і прив’язану червону кульку з написом “вітаю зі святом”.
Одразу відчувалося настання свята. І всередині ставало так легко і добре.
У медучилищі Світлана зустріла й покохала свого майбутнього чоловіка. Плани на життя в нього були грандіозні – стати знаменитим і відомим. Але коли Світлана вийшла за нього заміж, кульок вона більше не отримувала. Мабуть, Валера образився, що не його вона вибрала.
Час минав і потихеньку з пам’яті стиралися ці невеликі, але значущі подаруночки.
Зʼявилася дочка. Потім чоловік – хірург, домігся, як і хотів, своїх планів. Тепер його всі впізнавали, хотіли саме до нього потрапити.
Слава не минула безслідно, Ігор вирішив, що він тепер гідний кращої половини, і пішов від дружини до студентки, що проходила в нього практику.
Світлана довго не могла відійти від цієї новини. Розлучення пройшло важкою мукою.
Але всі спроби закликати його до совісті й нагадати про колишні почуття ні до чого не привели.
Донька виросла, поїхала вчитися і там зустріла військового. Отримавши диплом, поїхали далеко за призначенням і бачилися тепер украй рідко, лише періодично дзвонили одна одній телефоном.
Наближався чергове особисте свято для Світлани Миколаївни.
Із сумом, дивлячись у вікно, спостерігала, як кружляв невеликий вітерець. Згадувалися яскраві моменти з життя. Але ж Валера б так ніколи не вчинив. Він ніби обожнював Світлану. Носив її портфель до дому і дивився довго закоханим поглядом, так і не наважившись зізнатися у своїх почуттях. Але дівчинка все це відчувала інтуїтивно.
Завтра зранку буде знову звичайний день. Ну і що, що іменини. Зараз у неї вони не викликали особливої радості…
Уранці розбудило яскраве сонечко. Світлана прокинулася в передчутті чогось радісного. Виглянувши у вікно, навіть не повірила своїм очам. До хвіртки була прив’язана та сама червона кулька з написом “вітаю зі святом!”
Вискочивши на ґанок, виявила одну з тих саморобних квітів, що колись робив Валера…
Невже, не забув…
Відв’язавши кульку, побачила лист у поштовій скриньці.
Вдома, акуратно відкривши лист, пробігла по рядках. Звісно він був від нього, від закоханого однокласника.
Там був опис його почуттів зі шкільної лави.
Виявляється, Валера теж був одружений і в нього теж є донька. Але дружина зрадила його, втікши з якимось підприємцем. І від спільних знайомих однокласників, він дізнався нещодавно, що Світлану спіткала така ж участь. Не став втрачати час.
Загалом він особливо не страждав, бо коханням усього його життя завжди була Світлана. Писав, що був проїздом у справах. Зараз він і сам міцно стоїть на ногах. Тільки не вистачає йому сім’ї. І якщо Світлана раптом захоче просто поговорити або знадобиться допомога, вказав свої координати.
Світлана, розуміючи, що нічого не втрачає, набрала цифри на листочку. Бадьорий чоловічий голос відповів одразу. Голос змінився, зазначила Світлана, став грубішим, мужнішим.
Домовилися про зустріч, адже сьогодні Світлана нікого не чекала. Донька далеко, та ще й онук нещодавно зʼявився, не приїдуть. Найкраща подруга на морях відпочиває.
Одягнувши своє найкраще вбрання і навіть скориставшись косметикою, чекала на приїзд Валери.
Він і справді змінився. Став більш підтягнутим. Кудись зникла повнота і незграбність, а замість окулярів він мабуть носив лінзи.
І в діловому костюмі з дорогим годинником вигляд справді був дуже представницький. Дорогою він купив їй цілу зв’язку кульок і справжні квіти.
Ось воно щастя.
Світлана вперше за стільки років посміхнулася.
У ресторані, куди її привіз Валера, люди бачили й розуміли, що в них свято і підбадьорливо їй посміхалися. Вони проговорили весь вечір. Багато чого накопичилося в обох. Відтоді вони ходили в кіно, театри і просто гуляли.
Незважаючи на свою зайнятість, він завжди знаходив для неї час.
І, одного разу, зробив пропозицію. Зрозумівши, що тільки зараз вона нарешті знайшла спокій і надійність у людині, вона з радістю погодилася. Молодята просто розписалися, не молоді ж уже. А весілля потім зіграють, коли донька зможе приїхати.
Ось так, іноді щастя знаходиться поруч із нами. І якщо судилося долею бути разом, так обов’язково буде!
