Прожили ми із чоловіком 26 років, знайомі 30 років. Сина виховали, йому 25 років. Дуже ще діток хотіли, але бог не дав. Хоча були спроби, і не одна. Востаннє лікарі сказали, що мій запас вичерпано. Якщо і що робити, тільки з донорською яйцеклітиною. Навіщо я це розповідаю? Мріяли ми про дитину.
Тут мій чоловік трохи більше року тому, бачу, зовсім віддалився. Близькість дуже рідкісною стала, та й дратівливий по дрібницях. Щосуботи він часто з друзями випивав. Як виявилося, не лише із приятелями. Та й зустрів молоде дівчисько, на 25 років молодше за нього. Між “справою” розповіді вів, що дружину, мовляв, любить, доньку хоче. А вона йому, мовляв, я народжу нам.
І зовсім дах знесло в нього. Якось напився і каже мені: вибач, люблю тебе, але там я потрібний. Де там, кому? Сама розумієш, пристрасті вже не маємо, а там дитина і тіло молоде. Я в шоці. А в цього «тіла молодого» вже донька мала 4 роки від першого шлюбу. І Еміратами покаталося тіло. Усього не напишеш, звичайно…
Після сама не знаю як жила. З’їхала я. Пів року як уві сні жила. У цієї дівчини-жінки стався зрив та вона брехала спочатку, що все добре. Вчепилася вона добряче так за мого чоловіка.
Чоловік прийшов за пів року. Вибач, люблю, все усвідомив і т.д. Я пробачила. Думала, чи зможемо роботу над помилками зробити. Будемо щасливі, але не склалося. Через час, місяць десь: «Пробач там хімія, пристрасть. І вона знову чекає дитину. І тебе кохаю і її кохаю. Але по-різному».
Я навіть намагалася по-сучасному подивитися, думала, чи зможу ділити коханого. Запитала тільки: «Чи зможеш двох щасливими зробити?». Не зміг.
Вона народила місяць тому. У мене порожньо у грудях. Все вигоріло. Він радісний, що з’явилася дочка. Сам сказав мені про це. Я хотіла б щиро порадіти за нього. Але не можу.
А вона брехлива підла лицемірка, що прикидається бідненькою та нещасною. Не той випадок, коли полюбив і відпусти. Бог все бачить. Тільки мені вже не потрібен цей чоловік, який колись був рідним та близьким. Дуже шкода.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…