Смачна вечеря? Без проблем! Щодня по 3 нові страви. Діти? Я готова тобі подарувати їх скільки завгодно. Вадим сказав, що двох вистачить. Гаразд, нехай так і буде. А як усе гарно починалося

— Оце зухвальство! Поміняю замок і не підпущу й на поріг!

Десь у глибині душі Марина й досі не вірила в те, що відбувається. Невже кохана людина змогла розлюбити її так, вмить?

А якщо ні, то як давно це почалося? За що це все? Адже Марина робила все, як Вадим їй велів.

Смачна вечеря? Без проблем! Щодня по 3 нові страви. Діти? Я готова тобі подарувати їх скільки завгодно. Вадим сказав, що двох вистачить. Гаразд, нехай так і буде.

А як усе гарно починалося.

Марина та Вадим познайомилися в університеті. Тоді вона вступила на 1 курс, а він уже був на 3. Познайомилися, коли займалися студентською самодіяльністю.

Так би мовити, дві творчі особистості знайшли одна одну, і відтоді були нерозлучними.

На врученні дипломів Вадим освідчився Марині на сцені перед численною аудиторією. А як гарно залицявся, просто слів немає!

І з майбутньою свекрухою пощастило. Така приємна жінка і дуже чуйна. Вона, до речі, працювала викладачем у їхньому університеті.

Марина була впевнена, що витягла щасливий квиток, але було це все до пори до часу.

Практично відразу після весілля вона дізналася, що чекає першу дитину, а потім одразу і другу. Їй здавалося, що погодки — це найідеальніший варіант.

Вадим був щасливий. Однак у якийсь момент Марина почала помічати певну байдужість з його боку.

Чоловік перестав приділяти їй належну увагу. Вічно був зайнятий і робив їй зауваження.

— Тобі б схуднути не завадило, а то вже на корову стала схожа.

Приблизно такі “компліменти” він любив робити на її адресу. Не пропускав зайвий раз нагоди підкреслити недоліки, про які вона й так чудово знала.

Так, зайві 20 кілограмів після гормональних змін у жіночому організмі, явно нікого не прикрашають. Але навіщо бити по хворому? Це ж гидко й підло!

— Не слухай ти його, все в тебе обов’язково налагодиться. Чоловіки просто не розуміють, наскільки жінці складно повернути форму після появи дітей, — підтримувала Марину свекруха Олена Віталіївна.

Ось уже справді, золота людина! І це без жодних перебільшень.

Ще з моменту знайомства свекруха до Марини ставилася як до рідної доньки.

Одного дня Вадим зробив важливу заяву.

Марина побачила, що чоловік почав різко збирати речі й навіть нічого толком їй спочатку не пояснив.

— Ти кудись їдеш? Щось із мамою? — схвильовано запитала Марина.

— З мамою все гаразд.

— А що тоді?

Він мовчав.

— Вадиме, що відбувається?

Він важко зітхнув, потім повернувся до дружини й відповів:

— Я йду від тебе.

— У сенсі? — не зрозуміла його Марина.

— У прямому. До іншої жінки.

У неї немов світ обвалився перед очима. До якої ще жінки? Усе ж було добре. Вона з ним ніколи не скандалила, робила все, як він скаже, вдома все було гаразд.

Що ж не так? Чому?

Вона вирішила, що чоловік так вирішив її перевірити або просто поглузувати. Адже за своєю натурою у Вадима частенько прослизав чорний гумор.

Однак, коли вона зрозуміла, що чоловік говорив цілком серйозно, то їй стало моторошно ніяково.

— А що тут пояснювати? Ти себе в дзеркало бачила? На кого ти схожа? Та мені спати огидно з тобою в одному ліжку, шматок сала!

Він говорив досить багато принизливих фраз на її адресу, а Марина продовжувала мовчки все це вислуховувати.

— А вона зовсім інша. Стежить за собою, має мету в житті й одним словом… не така, як ти.

Зараз він не соромився вихваляти свою коханку при дружині, з якою прожив 3 роки. Як виявилося, пів року з яких він активно їй зраджував з новою пасією.

Марина почувалася розтоптаною й приниженою. Коли двері зачинилися, вона від образи розридалася вголос.

Добре хоч діти були у свекрухи й не бачили того, що відбувається. А що їм тепер говорити?

Так, маленькі, але старший-то вже все починає розуміти.

Яка ганьба… Який жах…

— Ось, негідник! І як йому не соромно! Та як тільки совісті вистачило так вчинити? — почала обурюватися Олена Віталіївна.

Так, свекруха часто була на боці Марини, і зараз особливо. У її голові просто не вкладалося, як її рідний син міг так вчинити зі своєю дружиною.

— Гаразд, Олено Віталіївно. Що сталося, те сталося. Треба думати, як жити далі.

— А що тут думати? На колінах він ще перед тобою стоятиме, ось побачиш.

Свекруха говорила дуже впевнено. Було відчуття, що вона це знає на всі 100%.

— Ні, Олено Віталіївно, треба жити далі. Заради дітей. А це вже був його вибір.

Марині дуже боляче усвідомлювати, але й насильно милим не будеш. Тому вона не стала утримувати Вадима і прийняла його відхід з гідністю.

— Марино, ти з розлученням не поспішай. Прибіжить ще прощення просити, — вмовляла її свекруха.

Минуло два тижні, як чоловік пішов із сім’ї.

Справлятися з двома дітьми було досить складно, добре хоч свекруха допомагала. Після роботи одразу бігла до них.

“Ну, нічого. Старший скоро до садочка піде і буде легше”, — думала Марина.

Настали вихідні, і дітей до себе знову взяла Олена Віталіївна.

Марина відкривала двері квартири й тут розуміє, що замок замкнений зсередини.

— Вадим? — здивувалася вона, коли на порозі стояв колишній чоловік.

Як виявилося, він вирішив повернутися за заначкою, яку залишив удома.

“Цікаво, навіть якщо так, він же вчора тільки мав отримати зарплату”, — подумала Марина.

— Чому ти без дозволу сюди увійшов? Наскільки я пам’ятаю, ти нас покинув.

— Прийшов, значить треба. Зачини за мною.

Як прийшов, так і пішов. Що це було — не зрозуміло.

Марина стала оглядати квартиру, проте нічого підозрілого не помітила.

— Оце зухвальство! Поміняю замок і не підпущу й на поріг! — сказала вона вголос, коли його духу уже не залишилося .

Ще через місяць він стояв на порозі вже з валізою.

— Що це означає? — здивовано подивилася вона на чоловіка.

У той момент Марина вже поступово почала усвідомлювати те, що відбувається, і звикати до нової реальності, де є тільки вона, її діти та їхня улюблена бабуся (вона ж, свекруха).

— Приймеш мене назад?

— Так, недовго ви пробули разом. Вигнала вона тебе?

Вадим опустив очі донизу, бо це була лише частина правди. Тут не обійшлося без участі набагато вагомішої людини.

— Якщо ти зараз же не повернешся в сім’ю, то я позбавлю тебе всього, — говорила Вадиму Олена Віталіївна.

Вона відкритим текстом сказала, що забере в нього машину, яку колись подарувала й оформила на себе. А ще його частку в квартирі, де вони жили з Мариною, вона перепише на невістку.

— Якщо мій син такий негідник, я зроблю це без докорів сумління.

— Ні, не зробиш!

— Перевіримо?

Вадим чудово знав, на що здатна його мати. Тому швидко зорієнтувався. Додому він повернувся, бо не хотів залишатися з голою п’ятою точкою.

Головною умовою було, що Марина нічого не повинна була дізнатися. Інакше він точно залишиться ні з чим.

— Отож-бо, і запам’ятай, що діти повинні рости в повній сім’ї. Інакше виросте якась подоба тебе, — грізно сказала свекруха йому вслід.

Марина вирішила дати чоловікові другий шанс. Зрештою, хто не помиляється? Та й поводився зараз він більш гідно. Навіть ображати перестав і посуд почав за собою мити.

Так, люди змінюються… Напевно…