Сьогодні стався у мене інцидент із директором житлового фонду. Я потрапила у скрутну життєву ситуацію. Зневірилася і була на межі нервового зриву від проблем, що накопичилися. І додумалася вирішити свою проблему, попросивши у міста тимчасове житло, розібратися з боргами і потім знову почати спочатку.
У нас маленьке містечко і є район із дешевими цінами, простіше кажучи, дерев’яний барак, але не визнаний аварійним. Там комуналка зі світлом та водою всього 200 гривень. Взимку дорожче через опалення, але все ж таки дешево все одно. Тому немає там вільних квартир на оренду, всі знімають десятиліттями.
Я дуже потребую фінансів. Квартира, яку я зараз винаймаю, коштує за 6 тисяч, у нашому місті це найнижча ціна. І я вирішила економити не тільки на їжі, а й на квартирі, тому що в мене є дочка 11 років (я в розлученні два роки і колишній кілька місяців перестав платити добровільні аліменти, я подала на аліменти днями тільки).
Але на доччиній їжі я заощаджувати не можу, та ще ціни дуже підскочили на продукти. Я вирішила звернутися до житлового фонду тимчасово тільки. Я працюю неофіційно агентом з нерухомості. У цій професії можна багато заробити, а можна нічого. І в мене настав цей кризовий час. Нагромадилися борги у позиках.
Я не сумувала, і вірила в себе. Щоб зрозуміти всю ситуацію, ви повинні знати всі нюанси, щоб зрозуміти мою реакцію та шок від того, що сталося.
З цією директрисою я перетиналася років 7 тому, вона тоді була юристом. Я зверталася до неї щодо однієї проблемної угоди. Вона мені допомогла, вона представляла мої інтереси у суді. Я виграла. Після я подарувала їй лист подяки і статуетку богині суду. Вона здалася мені простою жінкою, вона часто гуморила.
Потім ми зустрілися з нею два місяці тому. Мої батьки розлучилися 25 років тому і вирішили поділити квартиру тільки зараз. Я допомогла продати людям розселення житла. Ця жінка була в членах комісії з приймання житла. Квартира була запущена, але людина, якій продали, зробила, звичайно ж, ремонт.
Але вона бачила це жахливий стан квартири, батько жив там один і пив сильно, водив будь-кого. Сусіди вирішили подати до суду і збирали підписи вже, він часто їх топив, з п’ятого до першого поверху. Ніхто не жив і всі з’їхали на знімні квартири, але боргів не було, ми платили ще й за цю квартиру.
Батьку купили однокімнату і прописали мене з донькою і ще два брати прописані. І я вирішила, що за фактом (як п’ять чоловік може жити разом), і вирішила ще через це випробувати свою удачу. Решту грошей мати ще не витратила, чекає дешеве житло якесь і знімає поки що квартиру з братом.
З матір’ю у мене немає родинних стосунків. Вона мене звинувачує за те, що через моє народження їй довелося одружитися з цим гулякою. Це окрема довга історія.
І ось сьогодні зайшла до директора житлофонду і там сиділа вона! У мене встигла проскочити думка: «ось так зустріч, як мені пощастило». Не знаю, що за думки цієї директорки були в голові від наших пари зустрічей з нею. Можна було поставити запитання мені і вислухати все-таки. Зі мною була добра співробітниця, прямо перейнялася моєю ситуацією і підібрала квартирку з ремонтом та меблями, для тимчасового житла.
Вона увійшла зі мною замовити за мене слівце абсолютно безкорисливо, просто добра душа. Зайшли ми, привіталися і почали говорити їй хто я і навіщо прийшла. Вона мене як побачила, розлютилася, і як давай кричати на співробітницю, типу я все знаю про цю жінку і все чудово розумію і не треба вам нічого їй допомагати, сидіть на своєму місці, працюйте, шукайте, я вам все досі цю жінку потім розповім! І там не обійтися без ЗБК.
Ми обидва від шоку переглянулися і обидві втратили мову і пішли. А я йшла всю дорогу і плакала і вдома ще годину не могла заспокоїтись. Що сталося? Я не розумію. Я написала цій директорці на електронну пошту і висловила своє нерозуміння, розповівши свою життєву ситуацію, і виправдовую її ж у думках, може вона зналася чи що?
Що могло так розсердити її, хіба це компетентно так спілкуватися з людьми, яким ти зобов’язана допомагати за обов’язком служби? Я б зрозуміла, наприклад, відповідь така: «вас занадто багато таких у нас, чекайте на чергу». І все. Ні, вона вибрала інший тон, неадекватний.
От сиджу і думаю, що робити? Моя колега з ріелтерства є її подругою, і прилетить лише через п’ять днів з відпустки. Думаю запитати через неї таки, що це таке було? І за співробітницю переживаю, її добрий порив обійшовся їй боком.
