Сьогодні вранці чоловік закотив мені істерику. Вкотре він докоряв мені, що в моєму будинку багато років не робився ремонт. Тому, виявляється, до нас не ходять гості, і ми не маємо друзів. Сам чоловік іногородній, свого житла він не має ні тут, ні в рідному місті. Тут він працює та познайомився зі мною. Я живу з мамою. Виросла без батька. Грошей у сім’ї завжди було мало. Насилу вистачало на їжу, одяг, оплату комунальних послуг.
Ремонт робився 20 років тому. Розумію, що це погано. У дитинстві справді соромилася запрошувати подруг додому в гості через відсутність ремонту. Чоловік за фахом – ремонтний працівник. Ремонти – його хліб. Коли ми готувалися до весілля, він зробив у нашій майбутній кімнаті чудовий ремонт. Потім, у перші роки шлюбу зробив ремонт на кухні, у ванній та санвузлі.
Мене дуже тішило перетворення мого дому. Я була вдячна чоловікові. Якось, коли мене дуже засмутили, я плакала і розповідала чоловікові про всі свої образи. І навіть розповіла, як соромилася, що у будинку немає ремонту. І подякувала йому за те, що він зробив мій дім гарним. Як мій, уже наш, виходить.
І з того часу майже при кожній сварці (а вони часто бувають) чоловік нагадує мені ті мої слова про ремонт. Хвалиться, що до нього не було ремонту, а був свинарник. Звинувачує мою маму, що вона власноруч не зробила ремонту за стільки років.
Мені дуже прикро чути таке. Уся подяка до чоловіка випарувалася. Залишилася туга, що я йому зобов’язана за цей ремонт, що я невдаха, коли це мій чоловік зробив ремонт, а не я сама заробила на нього і найняла ремонтних працівників.
А ще у чоловіка постійна незадоволеність тим, що в нас дуже рідко бувають гості. Він виріс у сільській родині, у них була купа родичів, які збиралися разом на кожне свято. Йому подобалися ці збори, там багато пили, співали пісні. У його мами було багато подружок-сусідок, які щодня забігали до неї в гості перемити одна одній кістки і випити чарку-другу. Чоловік звик, що у його будинку завжди були гості.
А я звикла, що гості бувають рідко, кілька разів на рік. Моя сім’я родичів практично не має. Була одна родичка, яка не подобалася чоловікові, і він грубо з нею повівся. Вона образилася і більше не спілкується з нами, хоч ми з мамою просили у неї пробачення за мого чоловіка. У підсумку, тепер до нас взагалі ніякі родичі не ходять.
Крім того, я не маю подруг. Так вийшло, що й заміж я виходила вже, будучи самотньою і без подруг. Розвело нас життя з різних причин. У самого чоловіка також немає друзів у моєму місті. Він один, як сич. Так, і вдома у нього друзів немає, наскільки я зрозуміла, коли ми приїжджали до його рідні. Родичів та сусідів багато, але всі вони – приятелі мами чоловіка, а не його особисті.
І ось це звинувачення, що, мовляв, у мене в будинку не було ремонту, тож до нас не ходили і не ходять родичі та друзі. Я відповіла чоловікові, що він може запрошувати додому своїх друзів, ось тільки їх чомусь у нього немає. 10 років живе у моєму місті, а друзів так і не завів.
Нагадала, що єдину мою родичку він і відвадив від будинку. Сказала, що я не винна, що так вийшло, що я не маю подруг і родичів. Що ремонт тут ні до чого. І вже тим більше не винна, що в нього самого немає друзів. Чоловік надувся і вдав, що це я неправа. А мені вже прикро і від його нарікань, і від його ремонту. Тепер вічно зобов’язана за нього.
