– Сонечко, я так скучила, сил немає! Намагаюся вирватися до вас на вихи, так хочеться твоїх голубців мммм та шашлики, а ще огірочки з куща зривати і є… Це ж не магазинні! І малина… Яка вона у вас смачна… Як же мені набридло це місто! Робота-будинок ррр…
Так мило все звучить, чи не так? І ось улюблені родичі вибираються кожні вихідні з остогидлого міста до села… Задумливо дивляться на захід сонця під келих домашнього. Насолоджуються шашликом, фруктами, ягодами з городу… Розслаблюються. Медитують.
І міркують про те, що в селі такий рай, а ось вони, бідні, працюють з ранку до вечора в задушливому офісі і немає жодного життя. Декілька років я «раділа» таким гостям.
Готувала, поки вони розчулювалися кошенями на листочках. Смажила кабачки поки вони задерикувато хлюпалися в річці… І вважала себе погань, бо мене це… Дратувало.
Довго намагалася розібратися у собі. Я ж маю бути щасливою, що родичі мене «так люблять». Що рвуться до мене кожні вихідні (ну, коли вони не мають інших планів, типу театрів, кіно, клубів).
Але чому ж я так вичавлена і виснажена після таких приїздів? А бісить все. Бісить, вирішила я якось. Не хочу нікого у вихідні! Хочу нічого не робити.
Лежати з книжкою, дивитись кіно… Я що? Чи не працюю весь тиждень? А крім роботи, у мене будинок, город. Помідори та огіркии не самі по собі ростуть, чи знаєте…
У місті, у квартирі, прийшов з роботи, вечерю нашвидкуруч приготував (а мої родичі взагалі в кафе харчуються) і у ванну з пінкою заліг, чи під серіальчик залипнув. І без різниці літо – зима… Розклад один…
А село (приватна хата) це що? Взимку від снігу подвір’я розгріби, а влітку інструмент у руки і вперед газони косити, інакше все заросте. А якщо город, то прополоти, полів (я вже мовчу про розсаду, яку треба посадити, розсадити, пропікувати тощо).
А ти теж працюєш. І окрім роботи ось ці всі кущі, городи з овочами ягодами… Якими так розчулюються міські родичі під келих домашнього. Яке теж не з неба впало, між іншим! Виноград потребує уваги та турботи. Зібрати його теж не просто. І віноградна настоянка не по клацанню пальців з’являється…
Я готова пригостити своїм вином. Тоді коли я хочу! Але якщо до мене майже кожні вихідні приїжджають родичі… Нехай вони навіть п’яти мені цілують і обожнюють компліментами, але я не зобов’язана їх насолоджуватися, годувати, напувати і прати після них постільне.
І я злюся на себе – чому я стільки років мовчала? Вчора приїхали. Попередньо за годину кинувши смс:
– Ура! Вибралися нарешті! Будемо в тебе за 47 хвилин – так показує навігатор. Скучили жах! Вже швидше в річку, пекло дістало! І ввечері шашлики! Так? Дмитро нехай лазню готує, його віники просто насолодна!
Ото хіба не мило? Прямо любов споріднена! Серце від радості навіть забилося частіше. Для них це смачно… А для нас – купи м’ясо, замаринуй, дрова порубай, лазню затопи, шашлики пожежу, а крім них ще закуски нароби, кімнати приготуй (постільну білізну чисту, рушники)… А потім за всіма помий, прибери, випрай… От дідько, які чудові вихідні! “Мрія…”.
І начебто ти радий родичам, але якось напружено все… І почуваєшся погано… Набридло! Сказала сьогодні – геть дрова, рубайте. М’ясо на шашлик? Так не купили, грошей зайвих немає, але магазин цілодобовий у нас можете з’їздити. Віники? То минулого разу всі «випарили», а чого дорогою не купили?
І, вибачте, втомилася сьогодні, нічого не готувала, але овочей на городі вдосталь, нарвіть! Я, до речі, не проти кабачків із часником та помідорами, можна ще сиром зверху припорошити, у мене там у холодильнику якраз шматочок є.
І… Сум… Настоянка вся, випадково, минулого вашого приїзду закінчилася, а нової ще немає. Але я чула, що в крамничці на виїзді дуже якісне продають, давно хотіла спробувати, не з’їздите?
І, взагалі, будьте як удома! А я сьогодні втомилася, жах! І ще спека ця… Але я така рада, що ви приїхали! Прямо чмоки-чмоки, ви мої солодкі!
І пішла у купальнику медитувати до води. Погань? Ага. І що ви вважаєте? Родички почали обдзвонювати всіх і скаржитися на нашу гостинність?
Ну, про це часто пишуть у блогах та статтях) Начебто стільки разів робили добро, але варто було один раз відмовити і все – ти найгірший! Так ось у нашому випадку це не так. На щастя!)))
Не знаю, що там вони собі надумали, тільки племінник швиденько за м’ясом та віниками в магаз зганяв і пару пляшок на виїзді прихопив. А дружина його тим часом огірки, помідори, зелень з городу нащипала, намила і нарізала та зробила салати.
Дмитро мій, за звичкою, хотів дров нарубати, але я сказала, що хочу разом з ним біля води медитувати, а вихідні… Години через дві племінник за нами прийшов – м’ясо готове… Слава богу, бо комарі вже почали під’їдати і медитувати набридло.
Добре відпочили! Правда посуду ніхто не помив і ліжка не прибрали, самим довелося, але, мабуть, залишу це до наступного приїзду, вирішила я.
А наступного разу вони лише за три місяці приїхали. І те, коли я покликала. Мовляв, так гарно востаннє відпочили! Беріть м’ясо, а овочі, лазню та віники ми приготуємо. Чекаємо!
Так ось… Навіщо це я все пишу тут? Не треба навантажувати на себе і чекати, що хтось сам здогадається взяти частину ноші на себе. Можливо, він просто не розуміє, що тобі важко. Не бачить за своїм вантажем. Але не проти допомогти.
Якщо тільки не доведеться постійно за тебе тягнути. Тепер родичі приїжджають не кожних вихідних і ми заздалегідь обговорюємо хто і що купує. Прибираємо все після «посидіньок» разом. І, чорт забирай, я люблю їх!
