Новий рік наближався з кожним грудневим сніжним днем. Ліда вже написала дідові Морозу листа друкованими літерами, оскільки дівчинці було тільки шість років, і вона готувалася йти до школи.
— Ну, що ти собі просила на Новий рік? – поцікавився її сусід першокласник Сашко.
— А ти що? – запитала його Ліда.
— Ну, я зрозуміло, машину на пульті управління, і ще солодке, як завжди – мішок із цукерками. І хотілося б, звісно, сюрприз. Не знаю що. Розумієш? А то якось без сюрпризу вже не цікаво… – міркував Сашко, сидячи на сходинці сходів у коридорі, де вони часто розмовляли з Лідою після прогулянки, перш ніж розійтися по домівках.
— А я… Мені б не треба ні солодощів, ні ляльок, – із сумом відповіла Ліда, – мені б кошеня. Але мама з татом не дозволять…
Два тижні тому Ліда була в гостях у Сашка з суттєвого приводу: Мурка подарувала сімʼї трьох зовсім маленьких кошенят, і діти стояли навкарачки біля коробки з кошенятами і кішкою половину вечора.
— Ой, які ж вони гарненькі, сліпі поки що, – говорила дівчинка, вказуючи на малюків, – а тягнуться до мами, самі шукають де молоко. От дивно!
— У них загострений нюх, – діловито пояснював Сашко, – інакше б не вижили.
— Скоро в них і оченята відкриються, за два тижні, – розповідала старша сестричка Сашка, десятирічна Ліза, – а потім і молоко з миски питимуть самі. А ми будемо за цей час шукати їм господарів.
— Як же я вам заздрю, – шепотіла Ліда, – от би мені того – рудого…
— Так проси в мами, може, й дозволить, – радив Сашко.
— Ні, вже просила. Вона каже, що треба, щоб я сама підросла, і потім тільки буду доглядати за своїми домашніми улюбленцями, а поки що надто рано… – із сумом розповідала Ліда, – а тато сказав, що з котом треба буде гуляти, оберігати його від собак і чужих кішок, і що він на себе такої відповідальності не бере, тому що працює від зорі до зорі.
— Гаразд, не засмучуйся, що-небудь придумаємо, – відповів Сашко, – я, здається, вже знаю, що треба робити…
— Що? – піднеслася духом Ліда. Але хлопчик нічого не сказав їй, а тільки зробив загадкове обличчя і підморгнув.
Минуло два тижні. Ліда ходила провідувати кошенят, які вже розплющили оченята, розпушилися, почали ласувати молоко з блюдця, і грати між собою.
Кішка Мурка весь час муркотіла їм щось, особливо коли малюки бавилися і тікали від неї в кімнату.
А тим часом свято Нового року починалося світінням дворових ошатних ялинок, святами в дитячих садочках і школах, веселими концертами в Будинку Культури, і ошатними вітринами, що заманюють покупців.
— Ну, ти вирішила, що тобі подарувати на свято, донечко? – вкотре запитувала мама і посміхалася Ліді.
— Нехай буде сюрприз, матусю, – повторювала вподобані Сашкові слова Ліда, – мені все одно. І вона тікала грати у свою кімнату. На стінах дитячої вже висіли нові малюнки Ліди. На них був і дід Мороз зі Снігуронькою, і ялинка з іграшками на лісовій галявині, і навіть лісові звірі в хороводі в місячну Новорічну ніч біля ялинки.
Але найбільшим і найяскравішим малюнком було кошеня в червоній шапочці з білими цятками і виразними очима. Воно тримало в лапках новорічну іграшку – сріблясту кульку, нібито простягаючи її в дар…
— Яка ти розумниця, донечко! – хвалив тато доньку щоразу, коли вкладав її спати. На що Ліда серйозно відповідала:
— Це все мої сни, татку. Все мені це снилося. А коли це побачиш уві сні, то й малювати вже легко. Ось звірі, а ось моє кошеня… Воно подобається тобі?
— Мені всі твої малюнки подобаються, донечко. А зараз спи… – тато гладив Ліду по голові, недовго сидів біля її ліжечка, а потім ішов навшпиньки, бачачи, що Ліда заснула.
Але дівчинка не спала. Вона вставала на ліжку і гладила своє намальоване кошеня, примовляючи:
— Спасибі тобі, мій ласкавий, спасибі тобі, Мурзику! Скоро Новий рік, і я прийду до тебе в гості, і принесу тобі подарунок. Ти що хочеш? Сосиску чи котлетку?
Потім дівчинка лягала в ліжко і засинала з мрією про Мурзика.
Підійшов і передноворічний вечір. Сашко гуляв із Лідою на подвір’ї, вдень вони гралися з кошенятами в нього вдома, а надвечір Лідо принесла Сашкові та Лізі в подарунок настільну гру – різнокольорову коробку.
— Ось, тепер будемо грати всі разом. З Новим роком! – дівчинка посміхнулася, – приходьте на нашу ялинку подивитися. До нас зараз бабуся з дідом прийдуть. І ви приходьте.
Сашко посміхнувся:
— Обов’язково будемо. І теж подарунок принесемо.
Коли бабуся і дід приїхали, мама і тато вже привітали Ліду: вони подарували їй ляльковий будиночок. А бабуся і дід принесли пряниковий будиночок. Він був як справжній, з карамельними бурульками на даху, і обмазаний білою солодкою помадкою. Ліда плескала в долоні й обіймала всіх підряд.
Тут у двері подзвонили. Ліда пішла відчиняти. Яке ж було її здивування, коли вона побачила на порозі маленького діда Мороза, а з ним трохи вище – Снігуроньку. Але Снігуроньку Ліда впізнала за мить – це була Ліза. А коли дід Мороз, який увійшов у кімнату, почав читати вітальний віршик, то всі зрозуміли, що під пишною білою бородою і шапкою, насунутою на очі, ховається на хто інший, як Сашко.
Дорослі давилися від сміху, а Ліда стрибала біля діда Мороза і теж реготала в голос.
— Оце так дід Мороз! Такого в нас ще не було, правда, мамо? – вона озиралася на матір.
— От мені він дуже подобається, – шепотіла мама, – рік молодий, і дід Мороз теж.
А Сашко, не виходячи з ролі, намагаючись зробити свій голос басовитим, запитував:
— Чи добре поводилася дівчинка Ліза?
— Добре! – відповідали всі дорослі хором.
— Тоді їй належить найкращий подарунок. Що б ти хотіла на Новий рік, Лізо? – запитав дід Мороз і дівчинка замовкла, побачивши, як Сашко, плутаючись у полах червоного халата, почав витягувати коробку, яку він ховав за пазухою.
Ліза затамувала подих. Вона навіть присіла навпочіпки, думаючи, що ж там? Саша розкрив коробку, а звідти дивилося на компанію пухнасте кошеня. Воно було перелякане, тому не втекло, а притулилося на дно коробки і мовчало.
У кімнаті стало тихо. І лише за мить усі почули схлипи Ліди. Вона плакала, потягнулася до кошеняти, і взявши його на руки, дбайливо притиснула до грудей.
— Мамо, тату… Мені це можна? – запитувала вона крізь сльози.
Батьки теж присіли на підлогу, обіймали дівчинку, заспокоювали і гладили по голові:
— Звичайно, можна. Дід Мороз у нас нині дуже добрий. І ми знали, що він принесе тобі найбажаніший подарунок… Про який ти і мріяла, донечко.
— Ну, ось і сльози… – усміхалися дідусь і бабуся, – яке свято без сліз, правда, Лідо? Заспокойся, не лякай свого малюка, неси його в кімнату.
Тато дістав одразу звідкись нову лежанку для кошеняти, а Саша і Ліза поспішили допомогти Ліді влаштувати кошеня в її кімнаті. Потім на кухні виставили заздалегідь куплені миски для їжі та води, і Ліза весь вечір тільки й займалася тим, що сиділа поруч із Мурзиком і гладила його по спинці.
Дітям накрили маленький стіл у дитячій із частуванням: соком, печивом і різними фруктовими салатами.
— Ну, як тобі наш подарунок? Спритно ми все влаштували? – запитував задоволений Сашко.
— Ось і домовилися ми з твоїми мамою і татом. І не такі вже вони суворі, а навіть дуже добрі й теж люблять кішок, – розповідала Ліза, – і решту кошенят заберуть нові господарі. От тільки наша Мурка буде без них перший час нудьгувати…
— А нехай вона до свого синочка в гості приходить, – запропонувала Ліда, – і йому не так нудно без мами буде, і їй – добре.
Так діти й робили. Перший час вони приносили кішку до кошеняти, поки гралися вдома. Мурзик звично пив мамине молочко, а Мурка вилизувала його довго і з такою ніжністю, що він ставав майже мокрим.
Але незабаром кошеня підросло, почало докучати своїй матері з іграми, і вони тепер зустрічалися тільки на прогулянці у дворі, коли стало тепліше, зійшов сніг, і вилізла перша зелена травичка.
Ліда доглядала за своїм котом. Він став великим красенем, і батьки дівчинки дуже полюбили його, особливо тато, який любив, щоб Мурзик спав із ним на дивані. А Ліда й не сердилася на кошеня. Вона казала:
— Наш котик такий добрий, що його доброти на всіх нас вистачить. Правда, Мурзя?
Кіт сідав на підвіконня і дивився на горобців, що сиділи на гілках берези. Він мружив свої зелені очі, озирався на Ліду, немов запитував: «А коли гуляти підемо?» І дівчинка гладила його і повторювала:
— Зараз приберу свої іграшки і підемо у двір. Якраз і Саша з сестрою вийде. Ось нам буде весело!
