У мого чоловіка у другому шлюбі є дитина. Дитина здорова, але має проблеми за мовними показниками. Внаслідок вродженого дефекту він не говорить, але мовленнєвий дефект можна виправити при посилених заняттях (це відомо з численної практики).
При цьому дитина, якій виповнилося 6 років, не відвідувала жодних фахівців до 5,5 років. Відвідувати почали після звернення батька до органів опіки та відмови матері від допомоги батька брати участь у супроводі на спеціальних заняттях.
Співробітники центру дуже незвично відреагували на зацікавленість батька у тому, щоб допомогти йому у цій справі. Так і сказали: «Ви не маєте права, тому що відповідає за дитину матір!». Але лікування виправлення такого дефекту немає. Тільки заняття зі спеціалістами.
Мама ж не зацікавлена в питанні прогресу якогось у мовному розвитку, тому що мама отримує допомогу, допомогу з догляду за хлопчиком та аліменти (10 тисяч). Мама ніколи не працювала (освіта 11 класів), зараз їй 35 років.
Хлопчик ж відвідує дитячий садок, тому що не потребує особливого догляду і звичайна в плані розвитку дитина. Від першого шлюбу у цієї мами теж дитина (і там отримує допомогу).
За час після розлучення з чоловіком вона на всі ці гроші зробила ремонт і змінила меблі в будинку, і зайнялася прибудовою до будинку, а також зміною гардеробу.
На даний момент чоловік залишився тимчасово безробітним та став на біржу. Аліменти з біржових – це, звісно, мінімум. Тепер мама дзвонить чоловікові і просто виносить мозок – купи те, купи це. «Дитину отримаєш, коли купиш костюм. Дитину отримаєш, коли купиш таку іграшку».
Цу дуже тяжко нам дається, бо вона зовсім на діалог не йде. А чоловік дуже любить свого сина, тому ми поки що не знаємо що робити.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…