Мені було 37 років, а чоловікові 42 роки. Це не перший мій шлюб і в чоловіка також, але вінчалися ми вперше. Хотілося одружитися по-людськи, так що до шлюбу близькості у нас із чоловіком не було (майбутній чоловік сам усіляко із задоволенням міркував, що близькість тільки після вінчання і був цим дуже гордий). Я зраділа, що нормальні чоловіки ще залишилися.
І ось ми одружилися. Однак, близькості не було ні шлюбної ночі, ні наступні місяці. Спочатку я не зрозуміла ситуації, його відмовки, що сильно втомився, що хоче спати, то цибулею від мене пахне (так що близько не підходь). Але через пару місяців, до мене все-таки почало доходити, що чоловік недієздатний на виконання подружніх обов’язків.
Утвердилася в цьому, коли вже були, так би мовити, спроби, і я вивела його на розмову. На що чоловік відповів: «вінчалися, отже, терпи, змирись, молись». Вважаю, що непорядно вчинив чоловік, одружившись і не сказавши, що він є недієздатним у ліжку.
Якби він до шлюбу сказав мені про це, я не вийшла б за нього заміж. Лікування не мали успіху, і через 2 роки все залишилося як і раніше. Із чоловіком ми не стали близькими людьми, навіть друзями. Жили у різних кімнатах.
Спілкування наше полягало виключно на тему його колишньої родини, дружини та дорослих дітей, його страждання, що неможливо повернутися в минуле, все змінити та жити з тією родиною. І так щодня, вранці та ввечері. Я, якщо чесно, була просто з жахом і не розуміла, а що я взагалі роблю тут?
Нині ми вже 8 місяців живемо окремо у різних містах. Маю дві дочки від попереднього шлюбу. Чоловік заявив, що вони йому ніхто, і він не батько, ніякого відношення до них не має (хоча молодша дочка називала його татом 2 роки).
Зараз він живе приспівуючи, заробляючи добрі гроші, і не витрачаючи їх ні на кого, окрім себе. І ніхто йому не заважає жити, відпочивати. Не треба ніким і нічим займатися, окрім себе. Я вирішила розлучитися, через неможливість чоловіком виконувати подружні обов’язки, і приховування цього факту до одруження. Чи правильно я вчиню?
