Я — жінка 49 років із двома дорослими синами та чоловіком. Коли діти були маленькими, я дала мамі ключі від своєї квартири, щоб вона приходила та розігрівала хлопчикам обід. Але вона приходила до мене додому, коли хлопчиків не було вдома, годинок о 11, розігрівала суп і починала наводити свої порядки.
Мені це не подобалося. Суп до приходу дітей зі школи прокис, а завдяки її «прибиранням» ми не могли знайти наші речі. Тож вечорами мені доводилося не лише вечерю готувати, а ще й прибирати після мами. Я її просила не робити цього.
Минуло вже багато років, хлопчики виросли та розбіглися в різні боки, а мама все ще ходить до мене наводити свої порядки. І ображається, якщо я обурююсь. Востаннє я сказала їй: «Я ж не приходжу до тебе за твоєї відсутності, чому ти так поводишся?».
Це наша квартира, яку ми купили самі, без чиєїсь допомоги, і взагалі ми живемо незалежно ні від кого. Виходить, одного разу я колись попросила її, а тепер не знаю, що робити, вже 10 років. Людина не розуміє зовсім.
Олена, 49 років
