Коли познайомилась із майбутнім чоловіком, помітила, що він любить випити. Він постійно казав, що має проблеми, тому він іноді дозволяє собі це. Я вірила і навіть погодилася вийти заміж. Мені здавалося, що коли ми матимемо родину, затишок і комфорт, які я йому створимо, у нього не буде приводу для випивки. Як я помилялася.
Чоловік напився прямо на нашому весіллі, затіяв сварку з моїм братом, коли той зробив йому зауваження, що наречений не повинен так поводитися. Мені соромно було перед батьками та гостями. Мої подруги були здивовані, адже я казала, що мені пощастило познайомитись із чудовим хлопцем. Тепер соромно навіть зустрічатися з кимось із знайомих.
Живемо вже півтора роки, чоловік із моїми рідними не спілкується, каже, що на весіллі вони його принизили, а ті сказали, щоб його ніколи не було в їхньому домі. Коли я їду до них у гості, чоловік на зло мені напивається. Я розумію, що це лише привід, він може пити у вихідні і просто так.
Пропонувала лікуватися, він сказав, що не вважає, що в нього є проблеми, а перестане пити сам, коли у нас з’явиться дитина. Він знає, що я не хочу поки що дітей, тому робить мене винною і демонстративно приходить додому з пляшкою. Я не хочу мати дитину від чоловіка з такими проблемами, хоча він не скандалить, ніколи не піднімав на мене руку, але мене дратує сам його вигляд.
Спробувала говорити з його батьками про це, вони на його боці, кажуть, що сім’я без дитини – це не сім’я. Переконують планувати дитину та запевняють, що все зміниться. Просто він не має інтересу в житті. Але який має бути ще інтерес? Є робота, квартира, дружина, живі батьки.
У багатьох справді повно проблем, але ж вони не спиваються, а намагаються їх якось вирішувати. Мої батьки вважають, що я вийшла заміж за пияку та наполягають на розлученні. А я ще сподіваюсь його змінити.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…