Моя історія почалася так само, як і в багатьох інших жінок. Я вперше вийшла заміж у 19 років за Івана, простого, але дуже доброго чоловіка.
Він був з тих, хто ніколи не підвищить голосу, завжди підставить плече, допоможе у будь-якій справі. А головне, він мене любив щиро і безумовно. Я ж, хоча й не відчувала до нього такого ж палкого кохання, вирішила, що це і є справжня родинна гармонія — мати поруч гідну людину, бути хорошою дружиною та матір’ю.
Наше життя текло мирно та розмірено. З’явилося двоє дітей — старша донька Катерина і молодша Оленка. Іван працював на заводі, я займалася домом і дітьми, все було тихо й спокійно.
Але в один момент все змінилося. На роботі з’явився новий колега, Олексій, і я, мов під впливом магії, втратила голову. Серце билося швидше, душа співала, а в животі наче метелики кружляли. Я розуміла, що це неправильно, але нічого не могла з собою вдіяти.
Незабаром я зрозуміла, що більше не можу жити подвійним життям і зізналася Івану в усьому. Він мовчки вислухав мене, не сказав жодного слова докору, лише тихо промовив: “Я завжди знав, що ти заслуговуєш на більше. Але ж ти могла б залишитися”. З цими словами він відпустив мене і я пішла, забравши з собою лише речі та молодшу дочку.
Життя у новому шлюбі почалося з надій на нове щастя. Але все не склалося так, як я собі уявляла. Оленка не змогла прийняти Олексія, її погляд став холодним, вона замкнулася в собі. Старша донька Катерина, хоч і намагалася підтримати мене, часто поверталася до батька, адже відчувала, що він потребує її більше, ніж я.
Час минав, і рани почали кровоточити ще сильніше. Оленка, втративши надію на порозуміння з вітчимом, у 13 років втекла до Івана і залишилася жити з ним.
Я розуміла, що втратила її довіру, але нічого не могла змінити. Старша дочка, Катерина, після переїзду до Києва, теж віддалилася. Вона мала серйозні стосунки і планувала запросити батька на своє весілля, але замість теплої розмови почула лише запитання: “Скільки треба грошей?”
Катерина намагалася вибачитися перед батьком, але він сказав, що пробачив, проте бачити її більше не хоче. Молодша ж донька, хоч і спілкувалася зі старшою, теж тримала на неї образу за батька, а особливо на мене. Вона не могла вибачити мені, що я зруйнувала нашу сім’ю.
Я постійно їжджу до них, намагаюся побачити Оленку, але вона відмовляється від будь-яких спроб зближення. Запрошувала її до себе на літо, але відповіддю була мовчанка. Я зрозуміла, що втратила не лише чоловіка, але й своїх дітей.
Щодо мого другого шлюбу, то він також не приніс мені щастя. Олексій хотів дитину, але я була занурена в проблеми і турботи, а тепер вже і вік не дозволяє мені мати дітей. Він не висловлює своєї образи, але я бачу, що наші стосунки охололи.
Тепер я думаю про те, як намагалася знайти щастя, а насправді зробила тільки гірше. Втратила все, що було найдорожчим, і тепер розплачуюся за свої помилки.
Мій перший чоловік, Іван, так і не зміг пробачити старшій дочці, а молодша не може пробачити мені. А я, хоч і знаю, що сама в усьому винна, нічого вже не можу змінити. Розгрісти ці наслідки не вдається, і тільки совість мучить мене день за днем.
Це історія не лише про зраду, хоча, мабуть, саме вона була її початком. Це історія про те, як один неправильний вибір може зруйнувати життя не тільки тобі, але й тим, кого ти любиш найбільше.
