Ніна Миколаївна працювала в Міністерстві освіти. Але була вона жінка проста, «веселунка» і дуже «компанійська».
Могла легко організувати виїзд на природу чи якесь незвичайне корпоративне свято, хоча це зовсім не входило до її прямих обов’язків.
Якось на одній із таких робочих «гулянок» вона розповіла, що її мама живе недалечко від Києва, всього десь кілометрів пʼятдесят. У мами — величезна власна хата, а на Новий рік вона сама ходить у ліс і «притягує» додому здоровенну живу ялинку.
Усі «загорілися» ідеєю відсвяткувати Новий рік саме в мами Ніни Миколаївни. Це було влітку, а потім про ті балачки всі забули в робочій метушні.
Десь за три тижні до Нового року начальник викликав Ніну Миколаївну до себе в кабінет.
— Ну що, скоро свято, — почав Георгій Іванович. — Ваша мама готова до зустрічі Нового року з Вашими колегами?
— Я думала, Ви жартуєте, — з «острахом» сказала жінка, уявляючи натовп гостей у материній хаті.
— Ні, я серйозно. Я сам усіх «опитав». Зможуть поїхати лише п’ятеро людей із дружинами, плюс Ви з чоловіком. Ми там усі помістимося?
— У маминій хаті весілля грають, усі вміщалися завжди.
— Тоді вирішено. Ви узгодьте з мамою. Помічників я «виділю», гроші, харчі — теж. «Займайтеся» організацією.
Ніна Миколаївна поїхала до матері.
— Мамо, рятуй! Язик мій — ворог мій. Мій начальник хоче «екзотики»!
— Та хай приїздять, мені веселіше. Ми тут із онуками гірку зі снігу «збудуємо», як зазвичай. Продукти привезуть?
— Звісно, мамо. Ти що хочеш на Новий рік?
— Бананів, звісно. Ти ж знаєш – я їх обожнюю! І всіляких різних інших фруктів і смаколиків можна теж.
— Буде! А Маринка до тебе приїде на канікули?
— Приїде, вона ж у мене найулюбленіша онука.
— От вона й готуватиме, вона любить цю справу й уміє краще за всіх.
Перед святом привезли цілу «гору» харчів. Тітка Катя таких «делікатесів» і не бачила. Добре, що з Києва приїхала онука Маринка, вона навчалася в інституті й була на канікулах.
Дівчина чудово готувала й зналася на всяких вишуканих стравах. Тітці Каті окремо подарували коробку з бананами, її щастю не було меж.
Гості мали приїхати на службових мікроавтобусах до вечора, ніхто не хотів у свято сідати за кермо.
Стіл «ломився» від вишуканих страв. Ікра червона і чорна, креветки, мідії, «восьминіжки» по-корейськи, нарізки всілякої риби, ковбаси та м’ясні «делікатеси».
Тітка Катя «тикала» пальцями в тарілки й питала в Маринки назви страв. Найбільше їй не сподобалися «восьминіжки» та кальмари на вигляд, вона ходила навколо них і «плювалася».
Загалом стіл був накритий «шедеврально», онука з помічником тітки, Андрієм, постаралися.
У кутку пахла справжня ялинка, уранці притягнута тіткою Катею особисто з лісу. Ялинку прикрасили, вона до вечора розпушилася й наповнила весь дім своїм ароматом.
Надворі три дні тому «збудували» снігову гірку, це була традиція. Удень на ній каталися діти, а вночі, на Новий рік, — дорослі. До зустрічі дорогих гостей усе було готово.
Зі своїх у хаті зібралися: тітка Катя, Маринка, Андрій, Валентина, молодша сестра Ніни Миколаївни, її чоловік Микола та їхні діти.
Усі вже встигли нарядитися й по черзі вибігали на дорогу, виглядаючи машини з гостями. Звʼязку з Ніною не було.
Час десята вечора, гостей немає. Час одинадцята, пора проводжати старий рік. Стіл накритий, як на весілля. Піч топиться, у залі тепло, стало страшно за морепродукти.
Тітка Катя сказала, що «нічого такому столу пропадати» й сходила, запросила всіх найближчих сусідів. Свято почалося.
Люди, незвичні до делікатесів, з острахом дивилися на закуски, але після перших чарок місцевої настоянки вже уплітали все із задоволенням. Близько дванадцятої Андрію подзвонили. Виявилося, що гості заблукали.
Звернули з траси в належному місці, а потім, замість того, щоб їхати прямо, повернули ліворуч і застрягли в полі, там лежить багато снігу. Тепер їх відкопали місцеві мешканці і за пів години вони вже будуть за столом.
Сусіди одразу почали збиратися по домівках. Марина з Андрієм із жахом дивилися на стіл.
Делікатеси були з’їдені, а щоб нарізати нових і прикрасити стіл, часу вже не було. Тітка Катя сказала:
— Спокійно! Гості їдуть у село, от закуска й буде сільська.
Стіл швидко привели до ладу. Тепер на ньому гордо височіли глиняні миски з місцевими смаколиками: квашеною капустою, на якій сріблився іній, солоними й маринованими грибами, солоними огірками та іншим.
Маринка поставила в піч казан із картоплею й засунула в духовку кроликів у маринаді. До прийому гостей були готові.
Свято вдалося! Київські гості були в захваті від своєї пригоди і від такого незвичайного столу. Нагодували всіх: і гостей, і водіїв. Сільська вишнева настоянка «розігріла» всіх.
За годину вже всі каталися на гірці й кидали одне в одного сніжками.
Апофеозом свята став момент, коли Георгій Іванович, що загубив у метушні дружину, знайшов її в літній кухні.
Вона сиділа на маленькій лавочці й годувала мишу хлібом. Вона складала шматочок хліба на підлогу, а мишка вибігала із-зі шафи, забирала хліб і відносила в нірку.
— Лілю, що це?! — злякано запитав Георгій Іванович. — Ти ж млієш від одного слова «миша»!
— Вона їсти хоче, у неї там мишенята, — нетверезим голосом відповіла дружина. — Принеси їй тортика, нехай у них теж буде свято!
Поїхали гості лише до обіду, коли водії гарненько відіспалися. Усі були задоволені й щасливі. Обіцяли тітці Каті приїхати влітку по гриби й на риболовлю.
Після свят Георгій Іванович викликав Ніну Миколаївну до себе в кабінет.
— Дякую Вам за чудову організацію свята. Усі тільки про це й говорять. Я подав керівництву рекомендаційний лист, де прошу призначити Вас моїм заступником. Вітаю! Передавайте величезний привіт Вашій мамі.
Ніна Миколаївна пройшла до себе за стіл.
— Ніно, чого він тебе викликав? — хвилювалися співробітники.
— Я тепер його «замом» буду, — ошелешено сказала жінка. — Треба мамі ще коробку бананів відвезти!
✍️
Ось так буває, дорогі наші читачі, бачите, як доля жартує! Ніна Миколаївна хоч і сполохалася спочатку, але завдяки маминій простоті та сільській кмітливості здобула і визнання, і підвищення.
Не завжди дорогі делікатеси чи «столичний шик» вирішують справу, бо найбільше цінуються щирість, теплота та вміння вийти зі скрутного становища, як-от наша тітка Катя, яка швидко «перекваліфікувала» святковий стіл на наш українсько-автентичний.
