Соромлюся нагадати подрузі про борг, а вона мовчить. Я дуже страждаю від свого нерішучого характеру. Немає в мене наполегливості. Коли треба постояти за себе, я, звичайно, можу спробувати огризнутися, але якщо йдеться про дружні стосунки, то я завжди намагаюся якомога лояльніше ставитися до людини, щоб не образити її незграбним словом чи вчинком.
Мені давно здавалося, що цією моєю якістю користуються всі, кому не ліньки, але я завжди намагалася знайти виправдання таким людям. Та й чого можна вимагати від людини в наш непростий час, коли кожен бореться за своє місце під сонцем будь-якими доступними для нього способами.
Але від подруги я, наприклад, не чекала такої каверзи. Мені чомусь здавалося, що вона чесна і порядна людина, що я завжди можу покластися на неї, і поводилася з нею відповідним чином. Але насправді все виявилося не так. З чого все почалося.
Ми з Наташею товаришуємо вже майже 3 роки, з першого курсу. Як познайомилися в перший день занять, так і відтоді вважаємо себе найкращими подругами. Я місцева, а вона приїжджа. Я живу вдома, з батьками, а Наташа винаймає кімнату. Нещодавно вона поскаржилася мені, що в неї немає грошей, щоб оплатити житло. І якщо вона не зробить це найближчим часом, то господиня просто вижене її надвір.
Сумна подруга сказала: «Доведеться кидати навчання і їхати додому». І тут же додала: «Ти казала, що збираєш на новий ноутбук. Може, займеш мені 2 тисячі? І батьки переведуть небагато. Якраз вистачить на оплату!». Я й врятувала. Мій старий ноутбук уже давно ні на що не схожий. Та й важкий, носити його із собою незручно.
Я вже майже назбирала потрібну суму і найближчим часом хотіла купити собі новий, але хіба можна відмовити подрузі? Та ще в такій ситуації? До себе пожити я її запросити не зможу, батьки не погодяться з тим, що в будинку буде чужа людина та й мамі Наташа не дуже подобається.
Звісно, я допомогла. Подруга пообіцяла повернути протягом двох тижнів. Минуло вже майже два місяці, а грошей як не було, так і немає. І що мені робити? Наталя про борг розмову навіть не заводить. За весь цей час я не почула від неї жодного слова про гроші.
Вона жодного разу не спитала, чи не можу я почекати ще трохи, наприклад, чи хоча б сказати, що їй поки що нічим повернути борг. А самій мені ніяково заводити цю розмову. Та що незручно, я, можна сказати, соромлюся торкатися цієї делікатної теми. І якось боюся поставити її в незручне становище.
Я розумію, що це безглуздо, адже йдеться про мої власні гроші, зрештою, я маю повне право отримати їх назад. Але це так я гадаю. А коли справа доходить до розмови, у мене просто язик не повертається нагадати їй про борг. А сама вона мовчить.
Що мені робити, не розумію. Тема цю вона не підіймає, вона сама поводиться так, ніби взагалі забула про борг. Мало того, коли ми ходимо в буфет перекусити, вона іноді просить додати їй пару гривень, а то, мовляв, бракує трохи.
А днями Наталка прийшла на заняття з новим планшетом. А я так і ходжу зі своїм старим ноутбуком, який будь-якої хвилини може просто відключитися назавжди. Все-таки правильно кажуть: «хочеш втратити подругу — дай їй у борг грошей».
