Надійка була вчителькою. І, судячи з реакції учнів, хорошою. Під Новий рік усі батьки намагалися її порадувати подарунками. Тільки подарунки були якимись дивними. Хто яйця притягне домашні. Хто домашню ковбасу. Подруги жартували: «Що ти все переживаєш, що поправилася. Бачиш, тебе всі підгодовують! Значить, із фігуркою все гаразд!» Апогеєм стала гуска.
— Це що? – витріщила вона очі, коли з ошатного святкового пакета замість цукерок або чаю витягла тушу величезного, невідомого науці звіра.
— Надія Іванівна, не що, а хто! Різдвяний гусак – чудовий Новорічний подарунок, – гордо відповів їй дідусь Дмитра, – Здивуйте гостей.
«Гостей? Анька полетіла до Туреччини, Оксанка – до Єгипту, а Сашко… Її Сашко… Так, не скиглити, Петрова! Одна не залишишся, не бійся. Ти ще повеселишся в Новорічну ніч, ух як повеселишся!» – подумала Надійка і посміхнулася дарувальнику. Майже по-справжньому. Тільки чомусь побажання «Щасливого Нового року і Різдва» відгукнулося гострим болем у скронях.
***
«Гусак, гусак, гусак, що ж мені з тобою робити?» – думала Надійка, оглядаючи здоровенну тушу. Ніхто не знав, що вони бувають такими величезними. У морозилку чудовисько вміщатися категорично не побажало. «Ну, тримайся у мене,» – з одержимістю Надійка почала розпилювати його на дві частини. Наближається Новий рік, а значить час радувати одне одного – дарувати подарунки! Як то кажуть, щастям поділися з іншим.
— Алло, матусю. – защебетала дівчина, набравши потрібний номер, – Що робиш?
— Та ось речі в санаторій збираю, – весело відгукнулася та голосом, що помолодшав, – Пам’ятаєш, я тобі казала, батько вирішив мене порадувати на старості років. Який гусак, ти що, з глузду з’їхала? Де ми його триматимемо? Ні, навіть для запікання не потрібно. Ні, і тридцять першого нас удома все ще не буде. Доню, ти що, у тебе голос якийсь засмучений. Ти ж хотіла із Сашком святкувати… Усе нормально, точно?
— Звичайно, – прошепотіла Надійка в слухавку, натиснувши відбій. «Ну ось бачиш, ти будеш відзначати свято не одна. З гусаком!» – спробувала пожартувати, але чомусь заплакала. Новий рік обіцяв стати ще «цікавішим».
***
— Чого Вам? – з-за дверей показалася фізіономія сусіда. «Цікаво, як він відреагує? Вирішить, що я ідіотка, звісно! Він же такий діловий, серйозний!» Надійка раніше й привітатися з ним боялася. Вона набрала побільше повітря і тихенько пропищала:
— Доброго ранку. Новорічний подарунок… Прийміть, будь ласка. Святкова гуска, – поки сусід не встиг схаменутися, всучила йому половину гуски і втекла.
***
Від розпилювання гусак меншим став не на багато. Як готувати? Надя зателефонувала дарувальнику. «Гугл на допомогу, – захихотів він, – Але моя дружина ошпарює його окропом». Гугл, звісно, на допомогу, але видав, шкідливий, сто рецептів, кожен з яких сперечався з іншими.
Окріп, так окріп. Закип’ятила величезний баняк і стала занурювати туди цього монстра то одним боком, то іншим. Цілком він не влазив ніяк. А в іншому Надійка вирішила вчинити з гускою як із куркою звичайною. «Ти курка, ти курка,» – примовляла вона гіпнотичним голосом, відбиваючи його молотком. Гусак відбивався від Наді як міг. Скоро в гусаку була вся кухня.
«Чим би його фарширувати?» Пам’ять підказувала світлі образи з романів і фільмів минулого. Герої там їли качку з яблуками. Качка з яблуками! Ммм… А що непогано. А гусак це ж практично качка, зраділа світлій думці дівчина.
— Забудь, що я говорила. Ти не курка, ти качка, – фірмовим учительським тоном веліла гусаку Надя, нарізаючи яблука.
Потім згадалася свиня з апельсинами. Апельсинів не було, зате мандаринів – не злічити! Навіявши гусаку, що він ще й свинка, Надя стала запихати в нещасну тварину мандарини і яблука.
«А що, вийшло дуже навіть нічого, – намагалася підбадьорити себе Надійка, — Може, я і буду в Новорічну ніч самотня. Але хоча б з голоду не помру!»
У духовку гусак зрадницьки не вмістився. Зовсім. Ніяк.
***
Сусід дивився на неї з цікавістю. І з чимось іншим. Це щось грало в його очах, вабило. Але Надійці ніколи було розбиратися, у неї ж там…
— Гусак у духовку не влазить, – випалила дівчина, – Ви мені його туди заштовхати не допоможете?
— Надія Іванівна, ну як Вам не допомогти! Із задоволенням!
«Ось бачиш, нормальний він мужик. І з чого ти раніше його уникала й побоювалася? Може, це тому що вони з Сашком не ладнали?»
Удвох вони все-таки примудрилися запхати гусака, хоча той пручався як міг. Коли сусід пішов, Надійчине обличчя чомусь палало. Напевно, це від жару духовки.
***
Скільки гуску запікати не знав ніхто. Інтернет цю таємницю замовчував або видавав суперечливу інформацію. А іноді так: «Запікати до готовності». Надійка вирішила покластися на долю. А годинник-то цокає. Новий рік наближався стрімко й нещадно. Періодично поглядаючи на гусака, вона почала судорожно метати на стіл салатики, вбиратися (хоч для себе, а все одно свято) і навіть спробувала нафарбуватися – щоправда, встигла намалювати тільки одне око. Але в цей час запахло горілим і дуже сильно. Кухня наповнилася злостивим димом. Надійка, звісно ж, кинулася рятувати гусака. Але монстр рятуватися і вилазити з духовки не побажав. Ніяк. Зовсім. Надя хіхікнула і побігла стукати в знайомі двері.
Сусід був уже напоготові, наче чекав. І, звісно, не відмовив у допомозі. Проклята гуска теж підготувалася до оборони: шипіла, плювалася на них олією і жиром. Але Надя з сусідом, звісно, здобули героїчну перемогу. Тут із телевізора почали говорити, зо до Нового Року залишаються лічені хвилини.
Кинувши гусака напризволяще, побігли розливати ігристе (ненавмисно облили Надю з голови до ніг).
— Ну… – почала дівчина, судорожно вигадуючи тост, – За кохання!
— За кохання! – усміхнувся сусід. 11… 12…
— УРАА!!! – гримнуло звідусіль.
Ялинка мерехтіла тисячею вогників. По телевізору співаки й актори бажали глядачам щастя і дива. А Надійці раптом здалося, ніби в її маленькій квартирі на шостому поверсі диво вже сталося, і від цього їй тепло і до дива легко. Голова паморочилася, але зовсім не від ігристого. Вони ж щодня бачаться на сходовому майданчику, чому ж серце стукає так непристойно швидко? І хто помістив у її груди сонце серед зими?
А сусід чомусь не поспішав додому, салатики куштував, дивився на неї так, як ніякий Сашко до цього не дивився.
— Все одно ви бігаєте туди-сюди, – прошепотів він раптом, ніжно обхопивши Надю за талію, – Я вже краще залишуся. Не можу ж я залишити Вас саму наодинці з цим гусаком-чудовиськом! Невідомо, що воно ще вигадає!
***
І залишився. А, як то кажуть, із ким Новий рік зустрінеш, із тим його і проведеш. Гусака їли двома сім’ями. І тиждень усім гостям згодовували так, що гості до них скоро приходити перестали, чим, власне, не дуже сильно й засмутили! Їм було чим зайнятися і без гостей.
Минув рік. На дворі грудень, через два тижні новий рік. Дідусь Дмитрика підійшов до Надії Іванівни на останніх батьківських зборах і прошепотів на саме вухо: «Надія Петрівна. Ви якась непристойно щаслива! Пропозицію ще не зробив? Ну, ви не переживайте. Чарівний літальний апарат уже напоготові…» – підморгнув, хитро посміхнувся і простягнув пакет.
