Свекруха була найкращою, але варто було їй стати колишньою — жах. Вона просто прагне контролювати моє життя, задоволення їй це точно приносить

— Та в тому й річ, що колишньому взагалі байдуже, хто буде в цій квартирі жити і з ким, — посміхається Анжела. — Це свекруха моя сильно… м-м-м, розпалилася.

— І що тепер? Брати кредит і віддавати моєму чоловікові гроші, щоб тебе дали спокій? Ти ж це й раніше пропонувала, — дивується подруга.

— Або судитися, вимагати, щоб вона мені продала цю свою четверту частину, — відповідає Анжела. — Довго й нудно судитися. От що тій бабі треба, га? Мораллю прикривається, мовляв, її онук щось неналежне бачить? А що? І нічого, що її власний син зійшовся з жінкою, у якої дитина навіть старша за мого? Синочок аморальність не розводить, так?

— Та просто мститься. Хоча… за що? Її син від тебе пішов, а не ти від нього, — знизує плечима подруга. — Чи просто, знаєш, кажуть — «допікає їй». Я інших пояснень не знаходжу.

Анжелі 33 роки, є шестирічний син, з чоловіком розійшлися два з половиною роки тому, до речі, з його ініціативи.

Поки жінка сиділа в декреті, чоловік працював, змінив роботу, коли синові виповнилося майже два роки, вихвалявся, що на новому місці його кар’єра стартувала.

Як з’ясувалося, стартувала кар’єра не просто так: чоловік сподобався начальниці, на кілька років старшій за нього, вона й просувала. Зрештою почався роман, спершу таємний, потім явний.

Анжела від себе думки про те, що чоловік меркантильний і робить кар’єру «через ліжко», жене. Та, яка тепер живе з її колишнім, справді цікава, гарна жінка.

А взагалі, яка різниця, чим взяла, не стало родини, гірко й боляче, але треба жити далі.

Колишній платить непогані аліменти, зустрічається з дитиною. У розлучниці донька, їй дванадцять років, кілька разів діти гуляли й разом, Анжела хвилювалася, звичайно, але заспокоїлася вже, зрозумівши, що її сина ніхто не ображає й ображати не збирається.

Лише горезвісне квартирне питання спокою не дає.

Спочатку начебто все було тихо й мирно, а тепер колишня свекруха активізувалася, кілька разів увечері вже приходила з поліцією, щоб виставити з дому нового чоловіка колишньої невістки.

Причому чоловіка вона жодного разу не застала, а власний онук тим часом був у батька з ночівлею.

Річ у тім, що житло — двокімнатна квартира, у якій мешкає Анжела та її дитина, — належать їм із матір’ю колишнього чоловіка. Так вийшло: коли одружилися з колишнім, Анжела продала спадок від бабусь у двох різних областях.

Планувалося, що вони з чоловіком візьмуть кредит на житлдо, все документально зафіксують і куплять непогану двокімнатну.

В Анжели на повноцінну квартиру грошей просто не вистачало: ціни на житло в області і в столиці дуже відрізняються.

— Ой, та навіщо вам зв’язуватися з цими боргами! Банк свого не проґавить, явно будете переплачувати. Я додам, скільки не вистачає вам, — замахала руками тоді мати майбутнього чоловіка.

Анжела порахувала й зрозуміла, що якщо залишити деякі кошти на придбання меблів, то не вистачає якраз четвертої частини від вартості житла.

Гроші у свекрухи були — теж спадок.

І вона ж наполягла, щоб власність була оформлена на невістку та на неї. Не на сина. Мовляв, всяке в житті буває, син один, після мене він успадкує, а після нього — не все мені дістанеться.

Молоду жінку таке міркування тоді заділо, це зараз вона розуміє: свекруха мала рацію, якби справа стосувалася Анжели, вона так би й зробила.

Неприємно думати, що переживеш свою дитину, але… складається по-різному людське життя.

Оформили, розписалися, завагітніли, зʼявився у родині син, пережили декрет, розійшлися. От і все.

Коли з чоловіком розлучалися, свекруха сина сварила, говорила про те, що він дуже погано вчинив, Анжелі співчувала, у тому, що вона не залишить онука, навіть якщо її син про нього забуде, присягалася.

— А я одразу їй запропонувала, мовляв, візьму я кредит на вартість її частки, виплачу їй гроші, раз так вийшло. Готова була за ринковою вартістю на момент нашого розлучення віддати, — каже Анжела.

– І я б не провалилася у фінансову прірву, виплатила б потихеньку, змогла б. Але вона ж на мене руками замахала.

— Що ти! Що ти! Ні, нічого мені не треба. Онук стане повнолітнім, я просто подарую йому свою частку, а потім уже — як забажаєте самі. Живи спокійно, рости сина. Не візьму грошей, не погоджуся, ні.

І що треба було Анжелі робити? Силоміць сунути?

Вона знизала плечима й стала жити. Спочатку лише роботою й сином, а не так давно в неї з’явився чоловік. Знайомити з дитиною Анжела свого кавалера поки що не квапиться.

У чоловіка є житло, але в передмісті. Коли сина забирає колишній з ночівлею, жінка зустрічається зі своїм потенційним новим чоловіком.

Стосунки в них серйозні, кілька разів чоловік підіймав питання про те, що якщо вже не реєструвати шлюб, то жити разом з коханою жінкою він хоче.

І з дитиною хоче познайомитися. Анжела вже схилялася до того, що треба погодитися, але тепер на перший план виступили інші проблеми.

— Із сусідів хтось наплів, — вважає жінка. — Я далека від думки, що колишня свекруха за мною стежить і біля будинку чатує. Хоча… вона знає, коли онука не буває вдома. Нічого не можна виключати.

Після другого ж побачення за місцем власного проживання Анжела побачила на порозі розлючену свекруху. Руки в боки, з ніздрів пара, очі як у бика на арені.

— Це що це ти, голубонько, у моїй квартирі розвела таке неподобство? — пораненою левицею пішла в наступ мати колишнього чоловіка. — При дитині мужиків сюди тягаєш? Не соромно?

Доводи про те, що не мужиків, а одного й того самого чоловіка, не при дитині, а коли його вдома не було, що квартира на три чверті належить їй, що вона розлучена і має право пускати у своє ліжко кого завгодно, дії не подіяли.

Навіть посилання на поведінку власного сина свекрухи, коли він, бувши одруженим, гуляв від законної дружини, а зараз живе з новою жінкою та її донькою, о жах, без реєстрації шлюбу, — порожній звук.

— Це й моя квартира теж. А колишнього чоловіка ти сюди не приплітай. Мені начхати на дитину його жінки, мене цікавить власний онук. І я тобі ламати йому психіку не дозволю, — пообіцяла колишня свекруха.

Анжела зателефонувала колишньому, але той сказав, що з його мамою нехай вона сама розбирається, він же не має до квартири жодного стосунку.

Анжела тут же, письмово, запропонувала матері колишнього викупити в неї свою частку. У відповідь отримала дзвінок із відбірною лайкою. Сенс слів: ні за що, але набір літер інший.

І тепер час від часу колишня свекруха з’являється з поліцією. Зустрічається Анжела зі своїм чоловіком тепер рідше й у нього. На вихідних, якщо колишній чоловік може забрати дитину.

Звичайно, рано чи пізно питання вирішиться, але… це рік чи роки. Судитися в нас довго й дорого.

— І можна винаймати квартиру, звичайно, але прикро витрачати гроші, якщо в мене є житло. І поїхати до свого чоловіка жити не можу: у сина тут садочок, у мене — робота. Так і живу.

Свекруха була найкращою, але варто було їй стати колишньою — жах. Вона просто прагне контролювати моє життя, задоволення їй це точно приносить.

***
Як мудро колись сказала свекруха: «Всяке в житті буває», але чи думала вона, що використовуватиме власний онуковий добробут як важіль тиску й помсти?

Здавалося б, жінка зробила добру справу, допомігши з квартирою, а тепер користується цією часткою власності, щоб допікати колишній невістці.

Це гіркий приклад того, як фінансові питання можуть назавжди зіпсувати навіть колись теплі родинні стосунки.

Чи доводилося вам стикатися з таким квартирним шантажем після розлучення, і який, на вашу думку, найшвидший і найменш болючий вихід із цієї ситуації для Анжели?