Свекруха дуже зраділа, коли дізналася, що в нас буде дитина, питала, як я почуваюся, але її ставлення змінилося після появи доньки, коли я зателефонувала їй і попросила посидіти з дитиною, то несподівано почула: «Маша, це ваша дитина і виховувати її ви повинні самі. Я виростила двох без сторонньої допомоги»

Після знайомства зі своєю майбутньою свекрухою, я була приємно вражена, що це сучасна, інтелігентна жінка, з якою ми одразу, можна сказати потоваришували. Такі стосунки збереглися з нею і після нашого з чоловіком весілля.

Ми мило спілкувалися, вітали одна одну з днем народження, дарували подарунки. Вона дуже зраділа, коли дізналася, що в нас буде дитина, часто дзвонила, питала, як я почуваюся, і я всім говорила, як мені пощастило зі свекрухою.

Але ставлення у мене до неї змінилося після появи доньки. Коли я зателефонувала їй і попросила посидіти з дитиною, то несподівано почула: «Маша, це ваша дитина і виховувати її ви повинні самі. Я виростила двох без сторонньої допомоги».

Сказати, що я була шокована, це не сказати нічого. Я зрозуміла, що няньчитися з онуками до її планів не входило. Але ж вона рідна бабуся.

Мої батьки завжди на літо відвозили мене до бабусі до села, у якої було стільки справ, і господарство, і город, ще вона й працювала в колгоспі. Але щоб вона сказала, що не буде няньчитися з онукою, бо в неї є багато роботи, я навіть уявити такого не можу.

Навпаки, і бабуся, і дідусь завжди з нетерпінням чекали на мій приїзд і ще довго нудьгували, коли мене батьки забирали додому. Тоді всі мої друзі та однокласники на канікулах були у своїх бабусь, і батьки могли хоч трохи відпочити та побути вдвох.

Але найприкріше, що коли поскаржилася чоловікові на його маму, він сказав, що вона не зобов’язана сидіти з нашою дитиною, вона має право у віці пожити для себе. У результаті ми посварилися чи не вперше серйозно.

Йому що, він цілий день на роботі, увечері відпочиває, бо завтра знову на роботу, а я постійно з дитиною, іноді й поїсти до ладу ніколи. Свекруха, як і раніше, дзвонить, цікавиться, чи все в нас гаразд, приїжджає ненадовго в гості з подарунками для внучки і з почуттям виконаного обов’язку видаляється.

Дочку нашу вона любить, але допомагати, як і раніше, не збирається. Не можу я через це з нею не спілкуватися, от і доводиться терпіти.