Ганна «віддячила» матері чоловіка після того, як побачила, в якому брудному кухлі та подає їй чай.
— Ой, радість яка, мої рідненькі приїхали! Які молодці! Давайте за стіл! – мати метушилася, бігала з коридору на кухню, не знаючи за що взятися.
Аня бачила Тетяну Андріївну до цього два рази в житті. Уперше, коли та приїхала до них на весілля, а потім з нагоди появи на світ онука. Мати чоловіка повернулася у своє рідне місто після розлучення і давно жила далеко.
Ігор явно зовні був схожий на матір. Високий, худорлявий, з таким самим прямим жорстким каштановим волоссям, те саме вольове підборіддя. Іноді Ганні здавалося, що свекруха спеціально дала життя сину, щоб створити кращу копію себе, але вже в чоловічому обличчі.
Зараз Тетяна Андріївна на себе не схожа. М’яка, схвильована, з очима на мокрому місці й усмішкою, яку вона намагалася весь час ховати, щоб ніхто не бачив її слабкість.
Ігор вирішив, що матері буде приємний такий сюрприз.
— Та ми ненадовго, мамо, у санаторій поїхали, вирішили і тебе відвідати. Сьогодні переночуємо, а завтра в дорогу, ось.
— І правильно, молодці, я так рада!
Тетяна Андріївна обіймала трирічного онука і крадькома поглядала на невістку. Аня була не проти. Останнім часом вона так втомлювалася, що, здавалося, засне на ходу. Маленький Іванко вже пішов до дитячого садочка, але надто часто став хворіти, тому з виходом на роботу Ганна не поспішала. А у відпустку вирішили з’їздити в санаторій, де є соляна печера та інші різні процедури, корисні для дитини.
— Ви з дороги, давайте за стіл. У мене, щоправда, нічого особливого немає, але чай поп’ємо і я приготую що-небудь зараз по-швидкому.
Свекруха поставила перед Ганною кухоль і відкрила холодильник, щоб дістати якісь банки.
Кухоль був брудний. Аня дуже здивувалася цьому, зазирнула в кухоль сина, очікуючи, що це просто їй дістався такий. Але ні. І в нього на колись світлому внутрішньому боці кухля явно виднілися «річні кільця» від чаю чи кави. Аня перевела погляд на розпочату баночку з медом. Та була липка, в бурштинових краплях. Тарілки, що Тетяна Андріївна поставила перед гостями, теж чистотою не вирізнялися. Ганна занервувала. Узяла свій кухоль і сина, встала, щоб їх помити.
— Що таке? Сиди, я сама наллю води. Відпочивайте, ви ж у гостях.
— А-а-а-а, волосся в мене в кухлі.
Свекруха одразу ж забрала в невістки кухлі й сполоснула їх під краном.
— Ось, – подала вона їм посуд, і, повернувшись до сина, запитала. – Ігорю, може млинців посмажити, а, я швидко? Гаряченьких поїсте.
— Можна, мамо, – розплився він в усмішці. Аня теж погодилася.
Красиві, засмаглі кружки на брудній тарілці не викликали бажання з’їсти їх. Пахли чудово, але лежали в оточенні облямівки з плям кетчупу, чогось зеленого і засохлого.
— Їж, Аню, від одного-двох не поправишся.
— Дякую.
Аня нарешті зважилася і взяла один млинець, з’їла. Млинці були дуже смачні, в міру солодкі, тонкі, мереживні. У неї такими млинці не виходили. Після третього млинця вже неважливо було, з якої тарілки їх узяли.
Після обіду Аня зголосилася помити посуд.
— З онуком і з сином побудьте, а я тут все приберу.
Тетяна Андріївна зраділа і забрала чоловіків із собою в кімнату.
А Аня почала мити посуд. Вона вийняла всі тарілки і кухлі, що стояли в шафці на сушарці, і, не шкодуючи мийного засобу з губкою, взялася до справи.
— Ігор, – тихо, майже пошепки, покликала Аня чоловіка, коли лягли спати. Іванко вже задоволений сопів поруч на розкладному кріслі. – Слухай, а як у твоєї мами із зором, добре бачить?
— Так. А чому ти питаєш?
— Та-а-а-а, так. Просто у квартирі чисто, постільну нам свіжу мама твоя застелила, на кухонному столі ні крихти, а посуд…
— А-а-а-а, ти про брудний посуд. Ну так, є в неї такий пунктик. Не любить і все тут. Але ми з батьком звикли, інколи я мив, інколи він, а зараз вона одна живе, от і не миє.
Уранці Аня прокинулася раніше за чоловіка і сина. Тетяна Андріївна вже щось готувала на кухні. Ганна тихенько встала, щоб не розбудити близьких, накинула халат і прийшла до свекрухи.
— Ой, розбудила?
— Ні, я рано встаю, вже звикла.
— А я сніданок вам готую, так рада, що ви заїхали до мене дорогою…
Аня відчувала, як жінка біля плити трохи згорбилася, стиснулася, але одразу ж розпрямилася і, повернувшись, сказала:
— Вибач за немитий посуд, я зовсім забула, що в мене гості, заросла я тут.
— Мені не складно, – знизала плечима Аня.
Тетяна Андріївна вимкнула плиту і прибрала сковороду з конфорки.
— Ти не подумай, що я бруднуля там…, – свекруха сіла навпроти невістки. – Життя в мене було важке, у дитинстві жили бідно, батько суворий був, мати теж. За будь-яку провину карали мене, а я як хлопчисько росла… От і змушували мене по хаті справи робити додатково. Роботою карали. Я раз і сказала, що не буду мити посуд, не люблю, краще підлогу на десять разів пройдуся. Відтоді я мила тільки посуд. Якщо все було чисте, мати приносила з городу в руці грудку землі й посипала нею чисті тарілки й кухлі, і я мила все знову. От і не можу досі з цим посудом…
Аня опустила погляд на стіл. Не очікувала, що мати чоловіка буде з нею такою відвертою. Виявляється, і в сильних жінок бувають свої слабкості.
Аня з Тетяною Андрієвною розговорилися, не помітили, як пролетів час і вже чоловіки прийшли на сніданок.
Усю дорогу до санаторію Аня їхала задумлива. А ввечері, коли вже заселилися в номер, дружина підійшла до чоловіка і сказала:
— А я знаю, що ми твоїй мамі подаруємо на день народження. Я все організую, але буде затратно.
— Якщо щось потрібне, то я не проти.
— Дуже потрібне, Ігоре, дуже. Заслужила твоя мама цю річ. У мене є і їй, купимо.
— Що купимо?
— Посудомийну машину! Купимо відразу і мийні засоби, щоб ні про що не дбала. А на зворотному шляху заїдемо, ти підключиш.
— Навіть так?
— А що чекати? Через місяць уже день народження. Нехай раніше. Якраз усе привезуть, поки ми відпочиваємо.
—Спасибі, Аню, – чоловік обійняв дружину і поцілував.
— Поки що нема за що! – усміхнулася вона йому.
Тетяна Андріївна стояла із серйозним виглядом і дивилася, як син встановлює посудомийку.
— Місце багато займає, – нарікала свекруха.
— Звикнете. Зате посуд мити не потрібно буде. Компактна, знову ж таки. Не потрібно чекати, коли гора набереться. Можна хоч щодня вмикати.
— Ну що, спробуємо? – запитав Ігор, потираючи долоні.
— Зачекайте. Перший запуск без посуду, – попередила Аня.
Тетяна Андріївна сиділа на табуретці навпроти посудомийки, на колінах у неї совався Іванко. Вони дивилися через затемнене скло, як ллється вода, як піна заповнює простір.
— Чарівно, – резюмувала, нарешті, мати. – Дякую.
— Ми раді, що вам подобається, користуйтеся на здоров’я, – і Ганна обійняла Тетяну Андріївну.
Ось так буває, що часом відверта розмова може запобігти хибним думкам і образам.
