Я у шлюбі 6 років. Чоловіку майже 40, мені за 30 із хвостиком. І всі ці роки чоловік у прямому значенні слова обожнює свою маму. Робить їй все, що вона просить. У сім’ї чоловіка, крім нього, ще три брати, всі дорослі, але допомагає лише мій чоловік. Скажете, а що такого, адже мама?
Звісно, нічого такого немає. Але ця мама буквально живе з нами, хоч живемо ми окремо. Вона в курсі абсолютно всього, що я їсти готую, як спимо, як працюємо і навіть більш особистих речей.
Чоловік останні три роки не працює, була тяжка хвороба, яку ми вдало перемогли. Зробили успішну операцію минулого року. Здавалося б, можна вже піти та попрацювати на благо сім’ї. У нас маленька дитина, і я сама її забезпечую, чоловік участі фінансової не бере.
Чоловік цілими днями вдома з ранку встає та одразу грати сідає. І грає у жахливі ігри, де показують усе у найдрібніших деталях. На це все дивиться син і, звичайно, боїться.
Спроба поговорити закінчується зазвичай з його боку образами. Чоловіка утримують його батьки (їм уже по 70 років). Мама повністю, як маріонеткою керує сином. Аж до того, вона стежить, яку він носить спідню білизну. Якщо вона сказала, що її треба везти до села на дачу, то чоловік одразу одягається та їде. Якщо потрібно у справах, така сама історія. Якщо прошу я, відповідь: «встань раніше і з пересадками на автобусі доїдеш».
З останнього, що мене шокувало. Я попросила зібрати документи для оформлення допомоги на дитину. На що чоловік просто проігнорував натомість він знову поїхав виручати маму, а то вона без нього не може в телефоні знайти потрібний контакт. А лізти до сім’ї дорослого сорокарічного сина вона може.
Історія сумбурна, але суть зрозуміла. Хотілося б звернутися до чоловіків. Навіщо ви заводите сім’ю, а потім її вивертаєте напоказ перед мамою? А мами колись не буде, як жити без неї? Адже терпіння також іноді закінчується.
