Рідні чоловіки мене не прийняли. Останні рік-два все відбувається, навіть не розумію як. У мене ні з ким не вдається порозумітися. З чоловіком давно погані стосунки, по молодості було різне, більше неприємне, зараз навіть краще стали.
Свекрусі я одразу не сподобалася, як тільки вона мене побачила. Розводила нас, чоловік, до речі, завжди поважає мамині поради і завжди згоден із нею. Нині проти мене і молодший брат чоловіка, і навіть його дружина.
За характером я не активна, більше люблю читати, готувати, компанії люблю, але не часто. У свої 35 років досі скромна, хоч намагаюся не показувати цього. І ця скромність великий мінус мені, у житті ця риса характеру дуже заважає. Не можу висловити у вічі все, що не подобається, накипіло.
Якщо і серджуся, то стримано, не виходячи за межі пристойності. І відчуваю, що цим користуються чи граються, щоб подивитися, як я відповім.
Останнім часом терпець на межі, я стала дуже нервовою і прямо хочеться нагрубіти у відповідь на хамство. Завжди хотіла дружити з рідними чоловіка, але не зуміла, не змогла підібрати потрібних слів. Виходить, що вони не прийняли мене, а мені не вистачило мудрості зрозуміти їх.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…