Рідні чоловіки мене не прийняли. Останні рік-два все відбувається, навіть не розумію як. У мене ні з ким не вдається порозумітися. З чоловіком давно погані стосунки, по молодості було різне, більше неприємне, зараз навіть краще стали.
Свекрусі я одразу не сподобалася, як тільки вона мене побачила. Розводила нас, чоловік, до речі, завжди поважає мамині поради і завжди згоден із нею. Нині проти мене і молодший брат чоловіка, і навіть його дружина.
За характером я не активна, більше люблю читати, готувати, компанії люблю, але не часто. У свої 35 років досі скромна, хоч намагаюся не показувати цього. І ця скромність великий мінус мені, у житті ця риса характеру дуже заважає. Не можу висловити у вічі все, що не подобається, накипіло.
Якщо і серджуся, то стримано, не виходячи за межі пристойності. І відчуваю, що цим користуються чи граються, щоб подивитися, як я відповім.
Останнім часом терпець на межі, я стала дуже нервовою і прямо хочеться нагрубіти у відповідь на хамство. Завжди хотіла дружити з рідними чоловіка, але не зуміла, не змогла підібрати потрібних слів. Виходить, що вони не прийняли мене, а мені не вистачило мудрості зрозуміти їх.
— Я просто в голові не вкладу, як ти з ним досі живеш. І, головне,…
— Мамо, Богдан з нами їхати не хоче. На кухні пахло печеною картопелько з свіжим…
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…