У шлюбі 8 років. Я дуже люблю чоловіка, він відповідає мені взаємністю. У нас у сім’ї панує любов та гармонія, ось тільки не вистачає малюка для повного щастя. Але чоловік проти дитини сказав, що хоче жити для себе без проблем і турбот.
Коли ми з ним тільки познайомилися, мені ще тоді здалося, що він егоїстичний, але в міру любить комфорт і не любить обтяжувати себе зобов’язаннями. Але потім я до нього звикла, мені було зручно. Батьки купили мені квартиру, я запропонувала тоді ще не чоловікові, а коханому хлопцю, допомогти мені зробити ремонт та з’їхатися. Він відмовився. Сказав, що ми ще мало знаємо одне одного (1,5 роки) і він не хоче ризикувати нашими стосунками.
Ми посварилися, місяць не спілкувалися. Потім він зателефонував, перепросив, і все знову стало, як раніше. За пів року я вже жила у своїй квартирі. Хлопець почав приходити до мене, схвалив ремонт, іноді залишався ночувати у мене, але переїжджати, як і раніше, відмовлявся. Потім запропонувала сама. Я здивувалась, але виявилося, що він знайшов роботу недалеко від мого будинку. Ось і вирішив, що тепер йому жити у мене буде зручно в усіх відношеннях – на всьому готовому та близько до роботи.
Я не почала йому про це говорити, погодилася, щоб він перевіз речі. Сварок у нас із ним не було, він був ідеальним у всьому, крім побуту. Допомагати навідріз відмовився, проте запропонував купувати продукти тільки за його гроші, зате вся домашня робота на мені. Мені не складно, і я погодилася. Не хотілося губити його. Я його любила і люблю й досі.
Проживши разом два роки, я наполягла на розписі. На цьому наполягали мої батьки, сказавши, що не потерплять співмешканця у їхній квартирі. Була неприємна розмова, але хлопець несподівано погодився, сказавши, що й сам уже думав про це. Теми дітей ми не обговорювали. Я вважала, що це зрозуміло, але вийшло не так.
Чоловік спочатку казав, що не готовий поки що до батьківства, потім сказав, що нам же й так добре, навіщо псувати тихе та комфортне життя народженням дитини. Мені вже 28 років, йому 31 рік. Я не поділяю його думки про дітей. Але що мені лишається? Якщо я наполягатиму, він може просто піти.
Не факт, що я зможу також вдало вийти заміж ще раз. Я звикла до чоловіка, достатку та стабільності. І якби не наші батьки, може б і погодилася жити без дітей. Але мама постійно каже, що згодом він захоче дітей, а мій час уже вийде. Такі як я залишаюся без чоловіка, і без дитини.
— А ти, Христинко, майонезу таки пошкодувала, — Лариса Вікторівна підтиснула губи й гидливо поколупала…
Є така категорія родичів, яких краще любити на великій відстані. Бажано — через океан або…
У родині Любові та Олега всьому головою була свекруха — Алла Михайлівна. Знаєте, бувають такі…
Якщо чесно, нічого такого розкішного ми тоді не мали — звичайна міська галявина, розкладний столик,…
— І йому це, знаєте, в саму насолоду, — ділиться Дарія Тимофіївна з подругою, важко…
Світланка витерла останню тарілку, поставила її в шафку й стомлено опустилася на стілець: — Домила!…