До поліклініки Світлана ледве допленталась — ногу сильно підвернула. Оступилася випадково, та так, що ледве могла йти.
Якийсь лисий мужик спритно обігнав Світлану і перед самим її носом шурхнув перший до лікаря. Світлана в знемозі сіла на стілець — і тут не пощастило. Прошепотіла від образи.
— Ну й чоловіки пішли, ніколи не поступляться! Жінка поруч почула:
— Та він уже був сьогодні, повторно зайшов, усе ніяк протез не підберуть. У цьому начебто швидко біг, значить підійшов! — і розсміялася в голос.
— Хороша людина Андрій, сусід мій. Та тільки життя в нього не вдалося. Ногу довелося відняти по коліно, дружина його кинула. Думали в загул піде, та ні — он як скаче. Ні дітей, ні рідних, аа! — жінка рукою махнула, цієї ж миті чоловік, трохи шкутильгаючи, вийшов із кабінету з посмішкою на обличчі. І раптом підморгнув Світлані та її співрозмовниці:
— Ну що, дівчата, будемо жити! — тупнув ногою і пішов до виходу.
Світлана усміхнулася — «дівчата». Це вже давно не про неї. Заміж вона рано вийшла, чоловік на дванадцять років був старшим. Зате вони за гороскопом були один знак, обидва собаки. Павло і справді любив собак, незабаром вони дога завели, потім Світлана повідомила, що чекає дитину.
Друзі захоплювалися — у вас ідеальна сім’я — квартира, машина, дача, собака, скоро син народиться. А у Світлани на шостому місяці зрив стався, не врятували їхнього синочка. Павло спочатку Світлану втішав, потім сказав:
— Ну що робити, ми вже не такі молоді, зате в нас Геша є, це дога так звали. Світлану собаку любила звичайно, Павло з ним часто на виставки їздив, але хіба собака замінить дитину?
На виставці Павло з Олесею і познайомився, у неї теж дог був. А потім поставив Світлану перед фактом — у них з Олесею дитина буде, вона молода, буде в них здорова дитина.
Так і сказав — молода, немов Світлана стара! Олеся й справді Павла не на дванадцять, а років майже на двадцять молодша, ну та й бог їм суддя. З Павлом Світлана й справді звикла себе старшою почувати, ближче до його віку, немов життя її ось так — хоп, і пролетіло в одну мить.
«Пенсія вже скоро», — говорив їй Павло, наче й у неї теж.
А тут вона якось подумала — сорок три їй ще, начебто не так уже й багато, а душею вона — як стара! За тиждень розтягнення майже минуло, Світлана пішла до лікаря і біля кабінету знову зіткнулася з тим самим лисим чоловіком.
— Мила дівчино, ви мене вибачте, проходьте вперед мене, я тоді вліз без черги, — чоловік вибачливо посміхнувся. Коли вона вийшла від лікаря, він так і сидів біля кабінету.
— Наступний, — крикнула медсестра з кабінету.
— Вас запрошують, — Світлана, здивувалися, що він не йде в кабінет.
— А я вже був, пожартував я, я вас чекаю, симпатична дівчина. Мене Андрієм звати, а вас? Світлана? Так я і знав. Яке ж іще може бути ім’я в такої симпатичної і ясноокої. Можна самотній інвалід вас трохи проводить?
Світлана посміхнулася:
— Ну якщо я симпатична дівчина, то ви теж на інваліда не дуже-то схожі.
Вони вийшли разом, Андрій щось розповідав, потім він запропонував спертися на його руку, бо Світлана ще кульгувала.
— Може зайдемо? — Андрій вказав на невелике кафе, — Смачно і недорого, пригощаю, а то не встиг поснідати.
З ним було цікаво і легко, Андрій запропонував Світлані зустрітися ще і вона не стала відмовлятися.
— Світлано, тільки не кажи, що я поспішаю, просто боюся, раптом хтось мене обійде на повороті, а я знову з носом залишуся, — заявив якось Андрій, — Я ж кульгавий, лисий, а ти красива молода жінка! — Андрій на секунду замовк.
— Світлана, виходь за мене! Не кажи, що ми мало знаємо одне одного, я мрію все своє життя, що залишилося, тебе впізнавати.
Не пошкодуєш, у мене квартира є, робота, я міцний мужик, — він замовк, на Світлану дивиться. Потім голову опустив — видно вона не хоче за нього, мовчить, та й що тут дивуватися, кому каліка потрібен, нині всім потрібні здорові та багаті…
— Андрію! — засміялася Світлана, — Та ти кращий за всіх, незручно мені було відразу погоджуватися, але я згодна!
Неймовірно, але після весілля Світлана майже відразу дізналася, що чекає дитину. Їй навіть і на думку не спадало, що в неї може бути дитина, давно вона на собі хрест поставила.
А тут раптом таке щастя, та все відразу. Невже це все з нею відбувається, немов життя відкрутило час назад, і вона знову молода, красива і кохана жінка.
— Ти тільки глянь, Андрій, який у нас Сашко кучерявий, ну треба ж! — дивувалася Світлана,
— Що тут дивуватися, — Андрій провів рукою по своїй гладенькій, як коліно, голові, — Це я зараз такий ось лисий, а раніше я орел був, блондин кудлатий, у нас із тобою наш синочок, оченята матусині, кучері татусеві, — розсміявся Андрій.
— Надивитися ніяк на Сашка не можу, навіть не віриться, що в нас із тобою дитина! Наче це не зі мною відбувається, — Світлана притулилася плечем до плеча Андрія, — Випадковий малюк наш Сашко, адже якби ми з тобою, Андрійку, тоді не зустрілися, нічого б цього не було.
І хлопчика нашого не було! — сказавши це, Світлана несподівано заплакала. Андрій навіть розгубився, — Світланочко, та ти що? Ну перестань, ти що, кохана моя, все ж добре!
Подумай сама, та на Сашка нашого подивися, хіба могло його не бути? Так він точно мав народитися, я впевнений. І ми не просто так зустрілися, інакше я б без тебе зовсім пропав, ну не плач?
— Та я від щастя плачу, — вона витерла сльози й ще міцніше пригорнулася до чоловіка, — Знаєш, нарешті перший раз у житті я плачу від щастя, — Світлана посміхнулася, і на її віях сльозинки виблискували, як діаманти. Вона була багата і щаслива. Адже найбільше багатство — це діти, а щастя — це кохання.