— Привіт, Ніно. А ми тут мимо йшли, вирішили зайти. Уже, дивлюся, Різдво святкуєте? Кутя пахне на всю вулицю!
— Святкуємо, Павле Михайловичу. Тільки в нас цього року кожен зі своєю кутею, таке нове правило. Тож якщо раптом захочете приєднатися – захопіть собі з дому дванадцять страв чи чогось такого, на що господині сил забракло.
— Нічого собі у вас порядки, дочко. З чого це раптом таке розділення? Скільки років жили — усе було спільне.
***
— Хай йому грець, два роки у рідному місті не була – і вже жодної вулиці не впізнати. Побудували, “понадизайнирили”, — бурчала, позіхаючи, Ніна, поки Олена вела машину знайомими вулицями.
Наче вчора тут бігали маленькими дівчатками, а сьогодні вже чужий будинок стоїть на місці старого кінотеатру… Ех, були часи.
— До речі, Нінонько, що там у тебе з планами на Різдво? Може, на батьківську дачу заїдемо? Запросимо когось, відзначимо?
— Ой, не треба, благаю, — Олена аж скрикнула, хоча й була за кермом. – Тут на минулий Новий рік таке «святкування» приключилося, що досі згадую зі страхом. Я тобі чесно кажу, здається, що я досі не відмилася від того безладу!
— Це що ж там такого трапилося? І, сестричко, чому ти мені нічого не розповіла?
— Та нічого особливого, — почала була викручуватися Олена, як завжди, уникаючи гострого кута.
Але Ніна вже знала свою сестру. Вона підібралася і тихо, але виразно промовила:
— Оленко, ану колися, давай, хто що такого накоїв. Усе одно я дізнаюся.Олена зітхнула глибоко і запропонувала:
— Давай удома, га? Зараз би за дорогою стежити, щоб не вскочити в халепу, а не про минуле судити.
До розмови про події минулого Нового року врешті-решт повернулися тільки за вечерею. Олена розклала по тарілках святковий салат, зітхнула з важким серцем і заходилася викладати, як на духу:
– Ми з Левком хотіли минулого року відсвяткувати Новий рік на батьківській дачі, пам’ятаєш, як у дитинстві, коли снігу було по коліна і гірлянди світилися по всьому будинку?
— Ох, пам’ятаю, — Ніна кивнула, тепло посміхаючись від спогадів.
– Він збирався взяти свою дівчину, Вікторію, ще кількох наших давніх друзів. Ну і я зі свого боку двох подруг покликати. Батькам про все сказали, домовилися, ключі попросили. А потім приїжджаємо свято собі організовувати – а там цілий табір.
Тітка Марія з дядьком Євгеном, потім мамина колишня колега зайшла зі своїми дітьми і просиділа аж до другого січня, ще й сусіди нагрянули «скласти компанію», а зрештою – зжерли весь шашлик, який Левко сам маринував, і пішли, нічого не подякувавши.
– Жах, справжній жах, — зітхнула Ніна. Як ти тільки це витримала?
— Ну, незручно ж було якось їх не пускати, люди в гості прийшли, — промимрила Олена, дивлячись у підлогу. – І вже цього року вони дзвонили й запитували, чи будемо ми відзначати Різдво, і чи вийде «разом посидіти».
– Дай вгадаю – запитували не ті люди, які готували й приносили, а ось ці от усі мимовільні перехожі, що перетворили чужу дачу на прохідний двір, га?
– Ох, Оленко-Оленко… Плювати, святкуватимемо Різдво на дачі, скликай народ, може, когось зі старої компанії ще запросимо. А від халявщиків тебе хамка-сестра захистить, як і зазвичай, поставивши їх на місце, – фиркнула Ніна, відчуваючи, як повертається її бойовий дух.
Олена одразу ж написала братові Левкові, дізнатися, чи захочуть вони з Вікторією скласти їм компанію. Вони радісно погодилися, запевнивши, що будуть при собі мати і страву, і власний настрій.
На Святвечір (вечір перед Різдвом) народ якраз зібрався у вітальні великого заміського будинку.
У розпал підготовки до вечірньої трапези – кутя вже стояла на столі, паруючи медом та маком, а по хаті плив запах узвару – пролунала трель дверного дзвінка.
– Я відчиню, – промурмотіла Ніна, взявши себе в руки. Треба захищати святе.
На порозі стояли тітка Марія з дядьком Євгеном. На обличчях – удавана лагідність і легке здивування.
– О, племіннице, привіт, скільки літ, скільки зим… А ми ось, на Різдво зазирнули. Ніби чули, що ти приїхала.
– А хто вас кликав? Різдво – свято сімейне, вузьке, — Ніна говорила тихо, але безжально.
– Ось так і знала, що якщо Ніна приїхала – жодного свята не буде. Ось скажи, чому ти така неласкава з ріднею? – спробувала звернутися до Ніниної совісті тітка Марія.
– Ласкава рідня може влаштувати свято у себе. І я із задоволенням на нього ласкаво прийду. На відміну від деяких, ще й на частунок і градуси скинуся, а не прийду жебракувати.
Так, ці пішли. Ніна відчула легке полегшення, але знала, що це не кінець.
Через п’ятнадцять хвилин дверний дзвінок знову дав про себе знати. На порозі – та сама колега матері з двома хлопчаками.
– Привіт, Нінонько! Ми тут повз проїжджали і вирішили заколядувати!
– Святкуємо, але своєю компанією, – Ніна не зрушила з місця. – Колядуйте біля свого дому, дорогенька.
– Ви щось ще хотіли? З Різдвом Вас, піду я… – вона зачинила двері перед самим носом у жінки, насолодившись ошелешеним виразом чужого обличчя.
Останніми нагрянули сусіди: Павло Михайлович із дружиною та дітьми.
— Привіт, Ніно. А ми тут мимо йшли, вирішили зайти. Уже, дивлюся, святкуєте?
— Святкуємо, Павле Михайловичу. Тільки в нас цього року кожен зі своєю їжею, уже ж пояснила.
— Та я вже зрозумів, — зітхнув чоловік. — У минулому році я щось перебрав і справді повівся негарно. Може, хоч на хвилинку впустите, вибачення попросити?
— Вибачення приймаються, Павле Михайловичу, але свято — тільки для запрошених. На все добре!
Ніна широко усміхнулася і зачинила двері. Нарешті – спокій.
– Скажи, Ніно, а можна тебе запросити до нас і на сві інші світа які ми будемо відзначати тут? – уточнив Левко. – Над для тебе жодних делікатесів не шкода.
– От як же тобі відмовити, якщо ти одразу з козирів заходиш, – зітхнула Ніна.
– Ура! У нас буду справжні сімейні свята! – ляснула в долоні Вікторія.
– Давайте тепер справді сідати до столу. Святвечір! Христос народився! – запропонувала Олена.
– Славімо Його! – відгукнулися всі разом. Свято було врятовано.
***
Ця розповідь тепло нагадує, що Різдво – це сакральний час родинного затишку, який треба вміти захищати від небажаного втручання та споживацької поведінки.
Рішуча Ніна, керуючись гірким досвідом сестри, врятувала Святвечір, встановивши чіткі межі і повернувши справжній дух свята.
Народна мудрість застерігає: «Що на Різдво бажаєш, те на цілий рік маєш». Якщо почати свята з халяви та чвар, то й увесь рік буде такий.
А як Ви вважаєте, чи може щире вибачення сусіда Павла Михайловича змінити думку Ніни, чи захист особистих кордонів має бути понад усе?