— Онучка така наївна, маленька ще, каже мені:
— Бабусю, ти тільки мамі не кажи, що я тобі сказала. А зі мною бабуся Аня тепер живе, — розповідає подрузі Олена Леонідівна.
— Та вже, можна подумати, що ти сама не дізнаєшся про це, в гості не приїдеш, — усміхається подруга жінки. — Це що, виходить, твоїм молодим місця не вистачало? А якого ж біса син мовчав?
— Я йому те саме питання поставила, а він бубонить лише, що його Аня просила не говорити.
Олена Леонідівна шість років уже як свекруха. П’ять років зараз онучці, чотири місяці тому зʼявився онук. Невістку звати Ганною, на честь її бабусі.
І, як з’ясувалося, бабуся зі свого селища зараз переїхала до молодих, у трикімнатну квартиру, яку родині сина поступилася Олена Леонідівна.
Коли син одружився, то жити молоді пішли в студію, що належала батькові невістки. У нього друга сім’я, у ній ростуть троє дітей, брати й сестра невістки.
Діти ще порівняно маленькі, і чоловік надав доньці від першого шлюбу своє житло, куплене, так би мовити, «між дружинами».
Малося на увазі, що син із невісткою збиратимуть гроші й назбирають, але вони майже одразу ж вирішили стати батьками.
Гаразд, дитина теж потрібна, тим паче що молоді запевнили родичів: вони збирають, і поява на світ дитини не змінює їхніх планів.
Ганні-молодшій мати дала життя у вісімнадцять років, бабуся теж рано стала матір’ю. Зараз невістці тридцять, її мамі сорок вісім, бабусі шістдесят вісім.
Жінка на пенсії, донедавна мешкала в невеликому селищі в Рівненській області, своє господарство невелике тримала.
Сваха Олени Леонідівни живе в столиці, у двокімнатній квартирі, інших дітей у жінки немає, щоправда, є чоловік. Олена Леонідівна після того як не стало чоловіка залишилася сама.
Донедавна була ще й мама, яка жила у двокімнатній квартирі. Мами більше немає.
— У мене таке відчуття, що син із невісткою кинулися другу дитину робити, щойно я повідомила їм телефоном новину, що бабусі не стало, — каже Олена Леонідівна. — До сороковин вони мені новину повідомили, і термін підозріло збігався.
— Напевно, вирішили, що ти вже точно нерухомістю поділишся? — ставить питання подруга, і Олені Леонідівні доводиться визнати, що з великою часткою ймовірності це було справді так.
Як чинить любляча мати й бабуся в наших традиціях?
Правильно, думає про дітей та онуків. От і Олена Леонідівна думала. Вступила у спадок і вирішила: переїде до маминої двокімнатної, вона й до роботи ближча, і подруга в неї в тому районі живе.
А молодим віддасть свою трикімнатну. Невістка чекала хлопчика, діти різностатеві, нехай уже в кожного буде свій простір.
Та й так думалося, що з двома дітьми й черговим декретом які накопичення? Яка іпотека? Хоча про себе вона дітей сварила: «Навіщо ще немовля, якщо жити ніде?»
Та й, поклавши руку на серце, невістка не з фанатів домашнього господарства. І бруднувато, прибирати лінувалася навіть у студії батька, і готувати особливо не любить, так, найпростіші страви, іноді й через невдоволення.
— Було діло, сварилися вони. Син приїде й з таким апетитом навертає мої млинці, холодець та інше, — пригадує свекруха. — Питаю, мовляв, чому ж дружина млинців не приготує і вінегрету?
А він відповідав, що Ані часу шкода, каже, що все життя біля плити простояти не мріяла. Її стеля — суп картопляний, курка смажена і салат з огірків-помідорів. Ну так, на свята могла зробити щось, але не балувала.
— Біля плити життя провести не хоче? А навіщо тоді взагалі заміж ішла за простого хлопця? Не мільйонер твій син, зрозуміло було від самого початку. І тим паче навіщо за другим пішли?
Дітям довго ще треба буде то кашку варити, то супчик, — дивується подруга. — Чи посадить на йогурти й доставку? А що, на квартиру вже збирати не треба, є квартира!
— Так тепер і готувати є кому, — уїдливо усміхається Олена Леонідівна. — І я, якщо чесно, ще не вигадала, як до цього поставитися.
Одразу гнати бабулю за місцем проживання чи одразу ж їх усіх гнати… у цю двокімнатну? Одне точно — мені не подобається, що моєю квартирою так розпорядилися.
Квартира справді належить за паперами Олені Леонідівні, нічого ні на кого вона переоформлювати не збирається.
Почувши від онучки, що та ділить кімнату з прабабусею, дівчинку жінка «видавати» не стала, просто приїхала в гості без попередження, мовляв, заходила до приятельки, поруч була.
Невістка була вдома з дітьми та своєю бабусею.
Виявилося, що деякий час тому Ганна-старша закрила свій будинок, продала останніх курей. Узимку городом не треба вже займатися, ось і прикотила на прохання онучки — допомагати.
— Зять цілими днями на роботі, а вона сама тут із дітьми «пластається», — жалісливо торохтіла літня пані, перевертаючи на плиті ті самі млинці, які лінувалася готувати невістка.
— І онучку в садок відвести треба, і за малюком дивитися, і готувати, і прати, і прибирати за всіма. Поживу до весни, а там — видно буде. Онук ще маленький, із батьками в кімнаті, а ми вже з онучкою разом, щоб зал не займати моїм мотлохом!
— Ага, — усміхається подруга. — А потім онучку треба буде водити до школи, онука — в садок, лікарняні, уроки. Ось побачиш, бабцю в останню путь із твоєї квартири й проводжатимуть.
А синові, напевно, зручно, що в квартирі є тепер «другі руки», що його не стануть «напружувати» дітьми, що пиріжки дружина бабусі зробить, вінегрет наріже, холодцю наварить. Краса ж, Анюта собі прислугу організувала!
— Ти не повіриш, але приблизно так син і сказав, що:
— Зате Аня мене залишила в спокої і є що поїсти вдома, — відповідає Олена Леонідівна. — От тепер і думаю: гнати чи не гнати? Але те, що без мене вирішили, — мені дуже не подобається.
📝 Відгук від редакції
Олена Леонідівна, здається, стала жертвою власної доброти й усталених родинних традицій, де «любов до дітей» перетворюється на фінансову та житлову маніпуляцію.
Якщо син із невісткою не вважають за потрібне питати дозволу у власниці квартири, то «прислуга» в особі бабусі невістки — це вже наступний рівень використання ресурсів.
Питання тут не лише в тому, що сталося, а й у тому, як це було зроблено — таємно і за спиною. Це, безумовно, дає Олені Леонідівні повне право обурюватися. Як власниця квартири, вона може висловити невдоволення тим, як нею користуються, навіть якщо вона віддала її родині добровільно.
Що ви порадили б Олені Леонідівні: мовчки прийняти «бабусю Аню» до весни, чи одразу чітко встановити правила користування її власністю?
