— Попросився до нас попрацювати, уявляєш? Каже, мовляв, приїду, за комп’ютером спокійно посиджу, – обурюється Оксана Олегівна, – і це при своїй квартирі? Валянок, ніби не я його виховала. Ні слова своєї Катюші сказати не може!
— А ти що?
— А що я скажу? Не приїжджай, з дружиною розберись? Скільки можна казати? Казала вже не один раз, втомилася. Приїхав, нагодувала, як сів із ранку в кімнаті, так надвечір тільки від комп’ютера свого відірвався. Завтра знову збирається приїжджати. Каже, що на святах він тільки й може займатися тим проектом, що в будні на роботі рутина весь час з’їдає.
— А вдома в нього що?
— А вдома в нього то одне, то інше, – зітхає Оксана Олегівна, – ситуація там неробоча. У невістки зараз її сестриця двоюрідна гостює, та й окрім неї вистачає гостей.
Максим, син Оксани Олегівни за освітою та за професією архітектор. 5 років тому він одружився з дівчиною на ім’я Катерина. Оксана Олегівна перед самим весіллям переписала на сина двокімнатну квартиру своєї покійної матері. Дівчина їй сподобалася: спокійна, уважна, з вищою освітою, до того ж зі столиці. Батьки живуть у Любліні з молодшою сестрою Каті.
Через рік у молодих зʼявився первісток. Оксана Олегівна з чоловіком натішитися не могли на онука: вилитий Максим. І претензій до невістки у неї в ті роки не було.
— Зразкова дружина та матуся, – хвалилась подругам Оксана Олегівна, – вдома все наготовлено, випрасувано, випрано. За дитиною стежить, гімнастику робить, гуляє з нею. Наразі якісь програми вивчає, щоб розвивати онука. Я за сина рада, вдало одружився.
Максим у той час, коли дружина в декреті сиділа, ходив на роботу завжди одягнений по вищому рівню. Підвищення отримав, він своїм сімейним життям був цілком задоволений, завжди казав, що Катя чудова дружина та мати.
— Я у них рідко бувала, особливо останнім часом, – каже Оксана Олегівна, – я працюю ж. Чоловік на нове місце пішов, моя свекруха хворіла, а кому доглядати, чоловік у неї єдиний. От і рвалася між будинком, роботою, хворою на свекруху.
Свекруха Оксани Олегівни пішла до того світу рік тому, саме тоді, коли невістка вийшла на роботу. Поки клопотали з прощанням, оформляли спадщину, шукали орендарів на квартиру матері чоловіка, жінка і не помітила одразу змін у своєму синові.
— А потім дивлюся, а він якось змінився. Запитую, в чому справа – мовчить. Я відстала на якийсь час, чи мало що, на роботі негаразди, складний же був рік. Хоча, а коли вони у нас прості були, – каже Оксана Олегівна.
Півроку тому мамі стало зрозуміло, у чому причина. У невістці. Приїхала зненацька, а в сина гості. Точніше, син закрився в кімнаті, а невістка веселиться в іншій кімнаті з подругами.
— Дим коромислом, відзначають щось, – каже Оксана Олегівна, – молодих жінок штук 5, всі нетверезі. Онука вдома не було, його Катя відвезла до своєї мами.
Жінка подумала, що буває. Свято ж якесь напевно. Але потім ситуація повторювалася знову і знову. Зателефонує синові, а на задньому плані шум і сміх чергової тусовки у квартирі. Спробувала поговорити з невісткою, мовляв, не можна так. То у вас іменини подруги відзначали, то інститутська приятелька зі Львова приїхала і у вас зупинилася, то твоя сестра з Польщі з подругою подивитися столицю приїхали і на тиждень зависли.
— Ти ж дружина і мати, а онук останнім часом біля свахи живе частіше, ніж удома.
— А я задовбала пам’ятати, що я дружина і мати, – п’яно відповіла невістка, – я 4 роки мила, варила, прасувала, прала і знову мила квартиру. А я, між іншим, молода жінка, я і розважитися хочу. Які претензії до мене? По шинках не вештаюсь, чоловікові не зраджую. Зараз повеселимося, відмию квартиру і на роботу піду. Онук у бабусі? А що не можна? Якщо Макс чимось невдоволений, нехай сам мені скаже.
— На роботу вийшла, – зітхнув син в одній із відвертих розмов, – як з ланцюга зірвалася. Не впізнати її стало. З понеділка по п’ятницю вона ідеальна мати та дружина, а у вихідні відтягується.
— Вижени всіх її подружок, – запропонувала Оксана Олегівна, – квартира твоя. Зрештою поясни дружині, що тобі у вихідні хочеться відпочити, а не регіт слухати. Чи попрацювати, зайнятися чимось, ти ж проект якийсь починав?
Але Максим був упевнений: якщо жорстко натиснути на Катю і заборонити їй влаштовувати посиденьки вдома, дружина просто йтиме, а там, не на очах, все може бути набагато гіршим.
— А сваха що ж? Невже вона дочки ні слова не каже? – дивується подруга Оксани Олегівни. – Дочка веде веселе життя, сином не займається, так і буде постійно вживати, пропаде ж.
— А сваха, нічого страшного не бачить, – розводить руками Оксана Олегівна.
— Чому дівчинці не можна відпочити? – каже сваха, – Ми з тобою теж молодими були. Не чоловіків вона наводить, а подруг. Хто винен, що твій син такий невеселий. Катя старанно декрет відсиділа. Дай їй відтягнутися, душу відвести. І потім, не завжди таке в неї. Не завжди подруги. Ось зараз сестра гостює. Максим жодного слова їй не каже? Виходить, його все влаштовує. А онук? Внуку я завжди рада, мені за щастя, що дочка мені його довіряє.
Або, в інший раз:
— Оксано, та що ти причепилася до них? Живи своїм життям. Квартиру синові подарувала? Подарувала. Що ти тепер стогнеш. У неділю ввечері Катюша буде огірком, квартиру вилиже, у понеділок на роботу піде як належить. Не лізь. Нехай твій син із дружиною каже, якщо його щось не влаштовує.
— А син м’який у мене, – нарікає Оксана Олегівна, – він дружину любить і втратити боїться. Ось і свята затяглися у невістки. Вона “гуде”, а син до нас працювати їде. Онук де? У бабусі. Я до себе його не беру, інакше Каті зовсім вільно житиме.
— Ну й не лізь, справді, – радить подруга, – самі розберуться, може, не все так страшно, як тобі бачиться.
— Ага, не страшно! Син удома працювати не може, невістка напідпитку і веселиться, а мені мовчати?
А ви як думаєте?
