— Синку, а що тобі подарувати на іменини? Кухонний комбайн або набір сковорідок чи каструль? Ну що ти на мене так дивишся? Ці речі тобі точно в господарстві знадобляться, ти ж у нас усе чоловіче розгубив, поступово на жінку перетворюєшся. Ніколи, Рома, я б не подумав, що ти так мене зганьбиш! Це ж вистачило розуму при гостях сказати, що ти підлогу миєш! Над нами тепер усі родичі сміються!
Єдиною мрією Ольги ось уже багато років було переїхати якомога далі від свекрів. Віктор Валентинович і Олена Станіславівна постійно втручалися в життя сина. Звісно, “порція моралей” завжди діставалася й Ользі: свекрів не влаштовувало, що їхній син, Рома, взяв на себе після одруження частину домашніх клопотів. Чоловік нічого не бачив ганебного в тому, що іноді готує просту вечерю або прибирає у квартирі.
Йому взагалі хотілося, щоб його дружина більше відпочивала: робота в Олі була нервова, клієнти траплялися різні, спілкування з ними забирало багато сил.
Що дивно, над Ольгою сміялися всі її подруги і в очі називали дурепою. Причиною глузувань послужила розмова відверто, під час якої Оля зізналася, що в них із чоловіком партнерські стосунки.
— Партнерські – це як? Як сусіди, чи що? Він тобі зраджує, ти від нього гуляєш – так, чи що?
— Та Боже упаси, Віро, що ти таке кажеш? Просто ми всі витрати з Ромою ділимо навпіл. Мені здається, це дуже зручно: зарплату ділимо на кілька частин, відкладаємо на комунальні, на харчування, на проїзд, точніше, на бензин – на машині ми їздимо удвох. Ще частина недоторканна, вона йде на депозит. Усе, що залишиться, кожен витрачає на себе. Мені ось, наприклад, у чоловіка не доводиться випрошувати на манікюр, процедури всі я оплачую сама.
— Ну й дарма, – засміялася Христина, – навіщо тоді заміж було виходити, якщо ти продовжуєш сама на себе гарувати і сама себе забезпечувати? Чоловік тоді навіщо?
Ольга розлютилася:
— А що, обов’язково виходити заміж і відразу ж сідати чоловікові на шию? Я, може, незалежною хочу бути у всіх сенсах, і у фінансовому плані теж? Я не зрозумію, що ви на мене накинулися? Це нормальна практика, половина жінок у нашій країні так живе.
— Нічого подібного! Бути заміжньою, це тобто бути під повною опікою чоловіка. Я вважаю, що чоловік у сім’ї має забезпечувати жінку. Ось, наприклад, мій Вітька всю зарплату свою мені віддає, я нею сама розпоряджаюся.
— Так, і в нас із Ромою частенько позичаєш, бо його зарплати на все не вистачає. І ти вперто, Віро, продовжуєш сидіти вдома і не збираєшся виходити на роботу. Ніж жити в борг, уже краще обом працювати і всі витрати навпіл ділити. Піду я, зіпсували ви мені, дівчатка, весь настрій!
Після цієї розмови Оля мінімізувала контакти зі своїми подругами.
Та й ті не дуже хотіли, мабуть, із нею спілкуватися. Дзвонили тепер тільки у справі: переважно, щоб грошей перехопити до зарплати, на зустрічі не запрошували.
***
Познайомилися Оля і Рома чотири роки тому, на весіллі Ольгиної тітки. Рома був родичем з боку нареченого. Тітка заміж виходила в сорок п’ять, тож гості на урочистості зібралися дорослі, молоді, окрім Роми й Олі, не було. Свято швидко набридло, тому з ресторану вони втекли, вирушили блукати нічним містом. Уже до ранку Рома жити не міг без Олі. Молодий чоловік запропонував дівчині зустрічатися, та погодилася.
Через півроку зіграли весілля, жити стали у квартирі Роминої бабусі. Оля доглядала за літньою жінкою аж до кінця її життя, паралельно вчилася і навіть працювала. Квартира після відходу бабусі дісталася Ромі, в ній молода сім’я і залишилася.
Зі свекрухою і свекром напруга у відносинах почалася відразу: у батьків Роми були прямо протилежні погляди на життя. Олена Станіславівна вважала, що її невістка – ледащо, нездатна нормально ні їжу приготувати, ні білизну правильно випрасувати. Перший час свекруха двічі-тричі на тиждень приходила у квартиру до сина з перевіркою і намагалася вчити невістку життя, але Оля швидко збунтувалася і дала зрозуміти Олені Станіславівні, що не потребує чужих порад.
Свекруха натяк зрозуміла, лізти до невістки перестала, натомість розпустила плітки по родичам і знайомим, кажучи, що її син одружився з неробою. Оля і з цим змирилася: остаточно зіпсувати стосунки з батьками чоловіка їй абсолютно не хотілося.
Роман підтримував точку зору дружини: чоловік щиро не розумів, наприклад, чому щодня потрібно довго стояти біля плити і готувати свіжий суп, якщо можна купити їжу в магазині і просто розігріти її в мікрохвильовці. Олена Станіславівна, одного разу ставши свідком такої трапези, влаштувала синові скандал:
— Рома, що ти за гидоту їси? Це що в тебе?
— Пюре картопляне, – спокійно відповів чоловік, – залив окропом, розмішав і за дві хвилини все готово. За цей час можна встигнути сосиски посмажити і гарно пообідати.
— Ти що, гидоту цю їси? Ти що, зовсім з глузду з’їхав? Ти такою їжею собі весь шлунок угробиш! Я навіть не уявляю, з чого готують таке пюре, якщо порошок за секунду у воді розбухає і так в об’ємі збільшується!
— Мамо, зараз вік новітніх технологій, наука і не на таке здатна. Заспокойся, продукт абсолютно нешкідливий, я півроку періодично собі такі баночки купую – і нічого. Добре почуваюся.
— Півроку?! Півроку ти це їси?! Скажи мені, будь ласка, а що робить твоя дружина? Чим таким важливим вона займається, якщо не знаходить часу на приготування свіжої їжі?
— Мамо, Оля працює, ти ж знаєш, що вона рієлтор. Буває, додому повертається пізно ввечері й абсолютно без сил. Ми ж не щодня їжею швидкого приготування харчуємося, гаряче теж замовляємо, кур’єр привозить.
— Ні, це розуму незбагненно! Ти з ким одружився? Я скільки разів твоїй найдорожчій дружині зауваження робила, приходила навіть, показувала, як потрібно суп курячий варити? Я думала, вона хоч щось корисне з моїх уроків винесла. Помилилася!
— Мамо, припини, будь ласка. У нас уже неодноразово була розмова про те, щоб ти не лізла в наше життя. Нам обом майже по тридцять, ми самі розберемося, як готувати і чим харчуватися. Я не хочу тебе образити, але я, якщо чесно, від твоїх постійних моралей вже втомився.
Олена Станіславівна тоді образилася і поїхала додому.
Чекати невістку і з’ясовувати з нею стосунки вона не стала. Наступного дня мати зателефонувала синові рано вранці і веліла:
— Якщо вже ви такі безпорадні, то приїжджай щовечора до нас, забирай їжу. Готуватиму трохи більше, на дві сім’ї. Мені абсолютно байдуже, як почуватиметься твоя дружина, але тобі я не дозволю гробити своє здоров’я!
— Спасибі, мамо, – як завжди ввічливо і спокійно відгукнувся Роман, – але для нас нічого готувати не треба. Я тобі ще раз повторю: ми не маленькі, самі впораємося і без твоєї допомоги. Не витрачай даремно сили, відпочинь краще.
Як не намагалася Олена Станіславівна переконати сина, у неї це не вийшло. Жінка вирішила: нехай роблять, що хочуть! Раз до її думки не прислухаються, то й допомоги від неї в складній ситуації не дочекаються.
Кілька місяців Оля і Рома прожили спокійно: Олена Станіславівна, образившись на сина, візитами їх не балувала. Грім грянув, коли Роман необережно проговорився родичам про те, що порівну ділить із дружиною домашні обов’язки. Справа була на дні народження батька Романа: гості, які сиділи за столом, завели розмову про те, що в сім’ї повинні робити чоловік і дружина.
Віктор Валентинович свою позицію позначив чітко:
— У наш час наречених вибирали працьовитих. Я, коли з Оленою одружився, точно був упевнений, що вона впорається з домашнім господарством. Ми ж довгий час у селі жили, худобу тримали, тільки потім у місто перебралися, коли від землі та гною втомилися. Оленка моя і корів доїла, і город садила, і встигала ще по двісті банок за літо накрутити консервації. Ось це я розумію, дружина! А сучасна молодь – що? Одружуються аби на кому, а потім плачуть, що дружина готувати і прибирати не вміє. Все ж якось неправильно зараз пріоритети розставляють.
Друзі Віктора Валентиновича схвально загуділи, і Роман вирішив висловити свою точку зору:
— Світ змінюється, тату, зараз рівноправність – абсолютно нормальне явище. Жінки нарівні з чоловіками заробляють гроші, працюють у важких умовах, а чоловіки не цураються домашньої роботи. Я, наприклад, не бачу нічого страшного в тому, щоб прибрати квартиру. Це ж нескладно і недовго – миття підлоги в нашій двокімнатній займає рівно півгодини.
Віктор Валентинович почервонів:
— Ти що ж, при дружині сам підлогу миєш?!
— Ну так, а що тут такого?
Підхмелений Віктор Валентинович схопився за голову:
— Ні, мати, ти це чула? Ти точно впевнена, що двадцять вісім років тому в нас зʼявився син на білий світ, а не дівка? Романе, ти чому мене ганьбиш? Ти чому поводишся, як дівка? Зараз ти миєш підлогу, а завтра що? У жіночу сукню вирядишся?
Вибухнув скандал: Рома з Олею поспішили піти. Дорогою додому жінка сказала чоловікові:
— Даремно ти, Ромочко, у розмову вліз. Сиділи б і обговорювали свої старечі порядки самі. Негарно вийшло, з батьком твоїм посварилися, настрій іменинникові зіпсували, гидот він нам при сторонніх наговорив…
— Ти не уявляєш, як мені набридли ці розмови про те, хто що винен. Я, наприклад, нікому нічого не винен! Якщо я хочу тобі допомогти, я просто піду і допоможу. Нехай обговорюють, мені все одно. Я сам знаю, як мені жити.
Олена Станіславівна почала практично щодня дзвонити синові і голосити, що він їх зганьбив.
Роман мовчки вислуховував нотації матері, ввічливо їй відповідав, що сам розбереться зі своїм життям і клав слухавку. Чоловік уже шкодував про те, що взагалі поїхав привітати батька з днем народження. Однак винним у цьому скандалі він себе не вважав.
Олена Станіславівна в питанні поділу обов’язків повністю підтримувала чоловіка донедавна. Доля клацнула жінку по носі й показала їй, як вона помилилася. Того фатального дня Олена Станіславівна мила вікна. Послизнувшись на мокрому підвіконні, жінка невдало впала на підлогу, зламала праву руку і два пальці.
Віктора Валентиновича вдома не було, тож літній жінці довелося самій викликати швидку та їхати до травматології, де їй наклали гіпс. Забирати з лікарні Олену Станіславівну не було кому, тож вона зателефонувала синові. Рома приїхав одразу ж, відвіз матір додому і сказав, щоб та, якщо знадобиться допомога, дзвонила йому в будь-який час дня і ночі.
Зламана рука дуже боліла, Олена Станіславівна, випивши ліки, лягла на диван і задрімала. Розбудив її голос Віктора Валентиновича, який повернувся з роботи, чоловік пройшов у вітальню і, побачивши сплячу дружину, тут же закричав:
— Чого це ти розляглася? Я з роботи прийшов, їсти хочу, втомився, як собака! Вставай, на стіл накривай.
Олена Станіславівна відкинула плед і показала чоловікові руку:
— Я впала, Вітю, сьогодні, руку зламала праву, тепер по дому місяці три нічого робити не зможу. Там у холодильнику ковбаса є, яйця – зроби собі яєчню, будь ласка.
— Що? – заревів Віктор Валентинович. – Ти коли-небудь бачила, щоб я біля плити стояв? – Піднімайся і бігом сервіруй стіл! У тебе тільки одна кінцівка в гіпсі, друга ж працює. І не дратуй, я дуже втомився, – скомандував чоловік.
Олені Станіславівні не залишалося нічого, як іти й готувати для чоловіка яєчню. Віктор Валентинович ще й вилаяв дружину за те, що вона змусила його чекати.
За тиждень Олена Станіславівна, не витримавши постійного пресингу з боку чоловіка, звернулася по допомогу до невістки, попросила, щоб Оля хоча б раз на кілька днів приїжджала до неї, готувала їжу та наводила лад. Оля відмовилася:
— Вибачте, Олено Станіславівна, але я не можу. Зараз дуже багато клієнтів: ціни на житло впали, попит на квартири величезний, люди продають, міняють, купують. Давайте ми з Ромою знайдемо для вас помічницю, її послуги оплатимо самі.
Олена Станіславівна розлютилася:
— Я так і знала, що ти відмовиш! Білоручка, до роботи не звикла! Подавися своїми грошима, нічого мені від тебе не треба!
— Добре, – спокійно відповіла Оля, – як знаєте.
Рома запропонував свою допомогу, але мати від неї відмовилася: негоже, щоб її син ганчіркою махав, та й батько цього б не схвалив. Поживши ще тиждень зі щоденними скандалами, Олена Станіславівна погодилася на помічницю. Рома звернувся в агентство і найняв жінку, яка протягом трьох місяців робила всю хатню роботу замість матері.
Коли перелом загоївся, літня жінка постаралася відновити стосунки з невісткою і сином. Вона зрозуміла, що Рома й Оля обрали правильну тактику: якщо щось трапиться з одним із них, другий обов’язково прийде на допомогу. Так жити, як виявилося, набагато простіше. Віктор Валентинович із сином не спілкувався, Рому чоловік не називав ніяк інакше як ганчіркою. У тому, що син “обабився”, Віктор Валентинович звинувачував Ольгу.
