Я пенсіонерка, мешкаю у своєму будинку. Синові 43 роки, розлучений. Свого житла не має. Півтора роки тому попросив пожити у мене місяць. Я дозволила, але час іде, а він живе.
Ніде офіційно не працює, перебивається дрібними довільними заробітками. Запиває на тиждень, потім відпочиває від загулів. Платить мені свою частку за комуналку. Харчується за власний кошт.
Відносини між нами натягнуті, хоча я намагаюся мовчати, йду від конфліктів. Він же вчить мене, як жити, що робити, але сам не хоче слухати про свою поведінку. Я не хочу, щоб він жив зі мною, постійно нервуюсь, але не наважуюсь вказати йому на двері, щоб зняв житло. Він постійно нагадує мені, що той, хто піде проти нього, стане йому ворогом.
Десь я не додивилася, не наполягла на чомусь, якщо він таким став. Мої думки про те, що на орендованій квартирі зіп’ється або щось з кимось не поділить і за грати потрапить. Адже це я буду винна, що вигнала з дому.
Вся змучилась, але і жити з ним не можу і не хочу, і випровадити не насмілюсь. Можливо, хтось порадить, як краще вчинити. Себе пошкодувати чи його?
— Ти як хочеш, а я ні забути, ні пробачити її не можу, — каже…
— Ми могли б зустріти Новий рік разом, — несподівано для себе промовила Ольга й…
— Тепер Валера істерики їй влаштовує, каже, що дозрів для шлюбу, що хоче весілля й…
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині…
Валерія нещодавно від чоловіка пішла. Їхній спільній дитині зараз рік і вісім місяців, але просто…
— Вигребли вже все до останньої копієчки. Усі: і молоді, і свати, і ми з…