— Ні єдиним словом не обмовилися, – ображається на доньку і зятя Євгенія Іванівна. – Виявляється, здали її вже майже рік тому і з цих грошей платили свою оренду.
— Розуму чи що немає зовсім, – хитає головою подруга. – Мати віддала їм для проживання квартиру, щоб вони на своє збирали, а вони й не збирають зовсім?
— Ось саме, я вже не кажу про те, що без моєї згоди все це провернули, але ж я – власниця. І про те, що тепер невідомо за чий рахунок ремонт там робити, на мене ж образилися сильно тепер усі. А так порахувати, скільки я грошей втратила? Я ж сама могла орендарів пустити, та хоч через агентство. І жила б собі в задоволення. Гроші, вони що, зайві в мене були б хіба?
Євгенія Іванівна живе одна в невеликому містечку, давно стала вдовою, виростила дочку, їй зараз 28 років. Дочка, яка поїхала на навчання до столиці, на малу батьківщину вже повертатися не захотіла, влаштувалася працювати, орендувала квартиру спочатку з подругою, потім із майбутнім чоловіком. Два роки тому молоді шлюб зареєстрували.
До РАЦСу пішли через кілька тижнів після того, як Євгенія Іванівна успадкувала квартиру від свого дядька. Той був одружений, з дружиною розійшовся, трикімнатну, отриману ще в вісімдесяті роки, розділили. Діти стали на бік матері і з батьком не спілкувалися, тож літній чоловік написав заповіт на єдину племінницю.
А донька Євгенії Іванівни Ірина, останній рік зрідка відвідувала самотнього родича. Частіше й не було потрібно, чоловік був на своїх ногах, не хворів, не лежав, пішов з життя раптово, не завдавши нікому клопоту.
— Я з’їздила потім, вступила у спадок, вигребла бруд із дядькової квартири і вклала свої накопичення, найняла жінку, яка косметичний ремонт зробила там і ключі віддала Ірині, – продовжує Євгенія Іванівна. – Попередила, що не дарую, потім, коли на пенсію вийду, або здам, або сама туди переберуся, чого мені тут сидіти? Зручніше ж переїхати ближче до доньки, до онуків. Будуть же вони в мене колись.
Одразу перебратися до столиці Євгенія Іванівна не наважилася: до пенсії їй іще кілька років, хто й де на неї чекає в столиці на роботу, людям у віці важко влаштуватися. Прибиральницею йти не хотілося, а в рідному містечку вона шанована людина – заступник головного бухгалтера.
Ірина з нареченим подали заяву на одруження, перебралися в однокімнатну. Спочатку слали мамі й тещі відео та фото того, як влаштувалися, що купили. Потім це припинилося якось. Євгенія Іванівна знала, що дочка і зять працюють, поки питання з дітьми поставлено на паузу, молоді посилено збирають гроші на своє житло.
— Ми ще обговорювали з ними, коли вони у відпустці в мене були, влітку, що потім я продам свою квартиру тут. Гроші невеликі, але все одно підмога: і їм, і мені на меблі, та й подушку безпеки хоч якусь непогано мати. Так, у мене не було рішення, що одразу після пенсії переїду, але… Це поки у мене онуків немає. Загалом, чотири місяці тому мою однокімнатну вже здавали, а я про це нічого не знаю, – з образою каже жінка.
Дізналася мама все випадково. На роботі видали премію, вирішила відвідати дітей, та й погуляти передноворічною столицею. Подзвонила, що квиток взяла, не звернула уваги, що Ірина якось напружилася. Євгенія Іванівна сказала доньці, що зустрічати її не треба, сама добереться, де квартира пам’ятає, там і від метро поруч, а назва станцій у неї в телефоні є. Але донька все ж чекала маму біля потягу.
— Мамо, ти не хвилюйся, все добре, але ми не там живемо зараз. Ми орендуємо. Чудовий варіант, двокімнатна, поруч із роботою. Бачиш, ти приїхала, а нам абсолютно ні до чого тіснитися, у нас для тебе ціла кімната, розмістимо відмінно, – щебетала донька. – Гроші з оренди тієї квартири майже покривають оренду цієї, ми у знайомих чоловіка мого винаймаємо, тож не в програші ми зовсім. А нам так просто зручніше, часу не витрачати на дорогу, місця більше і взагалі…
Євгенія Іванівна від таких новин спочатку навіть у якесь отупіння впала: ну як так? Чому їй не сказали? Оренда покриває оренду? Це чудово, але задумка була інша, де накопичені кошти?
Коли приїхали на квартиру доньки і зятя, вона всі ці міркування і висловила, спочатку в досить м’якій формі, просто з докором, мовляв, гроші витрачаєте, навіщо вам це? Але зять на докори тещі відреагував досить бурхливо:
— А дозвольте, шановна Євгеніє Іванівно, ми самі вирішуватимемо, як збирати, скільки збирати, де й що нам зручніше, як нам жити й де нам жити, звідки на роботу, га?
— Ну тут і я не стерпіла, – зізнається Євгенія Іванівна. – Хочете жити самі і все вирішувати самі? Та це ж чудово, тільки тоді якого біса ви гроші від здачі моєї квартири у свою кишеню кладете? Я дала вам її в тимчасове користування самим, а не щоб ви туди не зрозуміло кого заселили. Адже так? Хочете орендувати інше? Ближче і більше? Та заради Бога! Тільки для початку непогано було б мене поставити до відома і повернути мені від моєї квартири ключі! Зрештою, я б її теж здати могла, тільки вже на свою користь.
— Та будь ласка, – відповів зять без найменшого натяку на якісь докори сумління. – Зараз же орендарям напишу, щоб виїхали протягом 2-х тижнів. Ключі вам поштою надішлемо.
— І гроші вишлеш за рік, який там ці самі орендарі прожили? – поцікавилася Євгенія Іванівна.
— Ну мамо! Ну що ти, справді, – почала Ірина гасити сварку. – Ну не подумали ми, що тепер… Вибач.
— А що ти в неї вибачення просиш? – заявив зять. – Вона житло віддала нам у тимчасове користування. Яка їй різниця, як ми ним користуємося? Гроші? Повернемо, не відразу, але повернемо, якщо вже на те пішло. Щоб мені потім не казали, що я на харчах тещі жив!
Євгенія Іванівна через 2 години з’їхала в недорогий готель. Незважаючи на вмовляння дочки залишитися. Ірині вона сказала, що чекає на ключі від своєї квартири. Поштою чи кимось передали щоб. І що ноги її в сім’ї доньки, поки та заміжня за цим чоловіком, не буде.
— А якщо гроші віддавати почнуть, візьмеш? – цікавиться подруга. – А квартира стоятиме просто так? Комуналка ж дорога зараз у столиці.
— Квартиру здам, після Нового року вже, – каже Євгенія Іванівна. – Гроші? Віддавати будуть – візьму, не відмовлюся. Але щось дуже я сумніваюся, що їх мені повернуть. Сама вимагати не буду, нехай зять сидить і пам’ятає, що жив моїм коштом.
