Прожили ми із чоловіком 26 років, знайомі 30. Сина виховали, йому 25 років.
Дуже ще діток хотіли, але бог не дав. Хоча були спроби, і не одна.
Востаннє лікарі сказали, що мій запас вичерпано. Якщо і що робити штучно, тільки з донорством.
Навіщо я це розповідаю? Мріяли ми про дитину.
Тут мій чоловік трохи більше року тому, бачу, зовсім віддалився. Близькість дуже рідкісною стала, та й дратівливий по дрібницях.
Щосуботи він часто з друзями випивав. Як виявилося, не лише із друзями.
Та й зустрів молоду дівчину, на 25 років молодше за нього. Між «справою» розповіді вів, що дружину любить, дочку хоче.
А вона йому, мовляв, я подарую дітей нам. І зовсім дах знесло в нього.
Якось напився і каже мені: вибач, люблю тебе, але там я потрібний. Де там, кому?
Сама розумієш, пристрасті вже не маємо, а там дитина і тіло молоде. Я в шоці.
А в цього «тіла молодого» вже донька мала 4 роки від першого шлюбу. І Еміратами покаталося тіло. Усього не напишеш, звичайно…
Після сама не знаю як жила. З’їхала я.
Півроку як уві сні жила. І дитина була у цієї дівчини-жінки, і зрив. І брехня з її боку.
Вчепилася вона, як лист банний. Чоловік прийшов за півроку.
Вибач, кохаю, все усвідомив і т.д. Я пробачила.
Думала, чи зможемо роботу над помилками зробити. Будемо щасливі.
Але не склалося. Через час, місяць десь: «Пробач там хімія, пристрасть. І вона чекає дитину. І тебе кохаю і її кохаю. Але по-різному».
Я навіть намагалася по-сучасному подивитися, думала, чи зможу ділити коханого. Запитала тільки: «Чи зможеш двох щасливими зробити?» Не зміг.
В неї з’явилася дитина місяць тому. У мене порожньо у грудях.
Все вигоріло. Він радісний, що з’явилася дочка. Сам сказав мені про це.
Я хотіла б щиро порадіти за нього. Але не можу.
А вона брехлива підла лицемірка, що прикидається бідненькою та нещасною. Не той випадок, коли полюбив і відпустив.
Бог все бачить. Тільки мені вже не потрібен цей чоловік, який колись був рідним та близьким. Дуже шкода.
