— Та навіщо мені такий чоловік потрібен, який мою маму не поважає?! — Ось і я не зрозумію, навіщо мені дружина, у якої мама в комплекті йде! — парирував Сергій

— Настусю, ми в суботу домовилися з хлопцями у бар сходити. Вип’ємо пінного, подивимося футбол. Я ненадовго.

Сергій дивився на дружину, очікуючи вердикту. Зазвичай вона не була проти, щоб він іноді відпочив без неї.

Вона й сама, бувало, зустрічалася з подругами. Але часом Насті щось вдаряло в голову, і він вислуховував якесь невдоволення з її боку.

Йому навіть здавалося дурним, що доводиться виправдовуватися. Ну, справді! Він же доросла людина!

Був малий — відпрошувався в мами, тепер, начебто, великий і поважний дядько, то доводиться відпрошуватися у дружини. І коли він тільки самостійним стане?

— Не вийде! — мотнула вона головою, навіть не замислюючись. — Ми у вихідні їдемо до мами на дачу. Тобі потрібно буде паркан полагодити.

У Сергія аж щелепу звело, щойно він почув два слова в одному реченні: «мама» і «дача».

Коли він одружився з Настею, з’ясувалося, що тепер він голова сім’ї не лише для них двох, а ще й для мами. І голова сім’ї не означає, що тепер він командує.

Це означає, що всі чоловічі клопоти на дві родини має вирішувати він.

Скільки разів уже було таке, що всі Сергієві плани обламувалися через дзвінок тещі.

— Настуню, Сергійко вдома? Ну й чудово, а то мені розсаду на дачу потрібно відвезти.

Щоб розуміти, чому на це витрачався цілий день, треба знати, що дача розташована майже за сто кілометрів від міста. І у вихідні всі їдуть саме по цій трасі.

Таке відчуття, що всі дачі розташовані саме в цьому напрямку. Відповідно, це затори й бурчання тещі із заднього сидіння.

Ну й не варто забувати, що розсаду спочатку треба завантажити в машину, потім вивантажити на дачі, а потім зробити все, що встигла згадати теща. «Поки ти все одно тут».

Щоразу Сергієві хотілося відповісти, що він і не мав бути тут! Що в нього вихідний, і він із дитинства ненавидить дачі та все, що з ними пов’язано.

Виняток — будинок у селі у друзів. І то, лише тому, що вони туди їздять, аби посмажити шашликів.

Крім дачі, у тещі було багато клопотів. Точніше, вона придумувала клопоти для Сергія.

Переклеїти шпалери, полагодити кран, з’їздити в супермаркет на інший кінець міста, бо там усе дешевше. Звісно, вартість бензину ніхто й не думав враховувати.

І якщо взимку все було стерпно, і Сергія не кантували кожні вихідні, то з початком дачного сезону починалося пекло.

Притому самого Сергія ніколи ніхто не питав, чи вільний він, чи є в нього бажання, чи він за тиждень так втомився, що мріє полежати на канапі.

Навіть із нежитем його ганяли по дорученнях. Мовляв, не вмираєш же.

Для Насті мама — це було святе. І, звичайно, дуже добре, коли діти так люблять своїх батьків, але чому Сергій так сліпо мав обожнювати тещу, йому ніхто не пояснював.

Але слово проти теж не можна було сказати. Він одного разу огризнувся з тещею, так Настя з ним мало не розлучилася. І Сергій терпів.

Скрипів зубами від безсилля, але терпів. Щиро сподіваючись, що колись Галина Сергіївна знайде собі якогось дідуся й командуватиме ним.

Але дідусі на тещу не клювали, можливо, через владний характер або через вік, і віддуватися доводилося Сергієві.

Але сьогодні, почувши про дачу, він засмутився сильніше, ніж зазвичай. Напевно, тому що він давно не бачився з друзями, і перспектива подивитися з ними футбол під кухоль пінистого була цікавішою, ніж копирсатися з дошками під палючим сонцем.

— Я в неділю приїду на дачу й усе зроблю, — знайшов він компроміс.

— Ні, — навіть не спробувавши зрозуміти чоловіка, відповіла Настя. — Потрібно, щоб ти відвіз маму.

— Гаразд, — крізь зуби відповів Сергій, — я відвезу її завтра, повернуся в місто, а в неділю поїду назад.

— Що за дурниці? — фиркнула Настя. — Кататися туди-сюди. Поїдь і залишайся там, нікуди твої друзяки не дінуться. Я, до речі, теж поїду.

Обіцяла мамі допомогти зібрати смородину. Будемо компот варити і варення. Тобі, до речі, треба буде ще банки закрутити.

Висловивши все, Настя повернулася до свого вечірнього ритуалу омолодження. Її креми вже нікуди було ставити, а вона все їх скуповувала. І навіщо їй стільки?

Враховуючи, що їй лише двадцять шість. У двадцять шість і без кремів шкіра підтягнута і гарна.

Сергій дивився на дружину, спостерігаючи, як вона пальчиком з акуратним манікюром лізе в баночку, і сподівався, що в тієї прокинеться совість. Ну, або, хоча б, співчуття.

Але ні того, ні іншого не було. Настя наспівувала собі щось під ніс, втупившись у дзеркало й намазуючи крем на обличчя.

І в Сергія в голові щось клацнуло.

— Ні, — тихо, але твердо промовив він.

— Що, ні? — нахмурилася Настя, але одразу ж перестала хмуритися. Зморшки не дрімають!

— Я не поїду на дачу. Максимум, що можу, — відвезти вас завтра і приїхати в неділю. У суботу ввечері я йду з мужиками в бар. І крапка.

Настя повільно розвернулася.

Дуже кумедно виглядала біла смуга не розтертого крему в неї на обличчі. Іншим разом Сергія потішило б це бойове розфарбування, але не сьогодні.

— Ти зовсім знахабнів? — запитала вона. — Сергію, ти страх втратив? Я сказала, що ми всі їдемо на дачу! Мамі треба допомогти, ти це розумієш?!

— А ти розумієш, що я не можу розпоряджатися своїм часом?! Не можу планувати вихідні, зустрічі з друзями, та просто відпочинок! Ви з мамою чомусь вирішили, що я ваш особистий ваш кріпак, і свою думку маю залишати при собі!

— Та як ти смієш?! — обурилася Настя. — Ти ж знаєш, що мама — то святе! І ти, як зять, повинен їй допомагати!

— Повинен допомагати і зобов’язаний бути в розпорядженні любої тещі весь вільний час — різні поняття! Я й не відмовляюся допомогти, хоча, і не вважаю, що зобов’язаний, як ти кажеш. Але я буду допомагати на своїх умовах. Коли я вільний і коли не втомився. Ясно?

— Значить, я тобі їсти готувати й прати за тобою шкарпетки зобов’язана, а ти весь такий вільний і незалежний? У шлюбі або підтримують і допомагають обоє, або ніхто! — огризнулася Настя.

— Ну, по-перше, я не тобі відмовився допомогти, а теща не була помічена у пранні моїх шкарпеток, а по-друге, та будь ласка! Я й сам можу приготувати поїсти й випрати білизну! А ти тоді сама роби нескінченні ремонти, та паркани став!

— Ах так?! — скочила Настя з крісла. — Та навіщо мені такий чоловік потрібен, який мою маму не поважає?!

— Ось і я не зрозумію, навіщо мені дружина, у якої мама в комплекті йде! — парирував Сергій.

Настя підскочила до шафи й із силою смикнула дверцята, мало не зірвавши їх із завіс. Потім вона дістала звідти валізу і судомно стала збирати в неї свої речі.

Сергій спостерігав за всім цим, і йому зовсім не хотілося її зупиняти. Він більше не збирався прогинатися й йти на поводі в дружини з тещею.

Він був згоден допомагати, навіть сам би з радістю пропонував свою допомогу. Але не кожні вихідні і не в наказовому тоні!

Настя періодично косилася на чоловіка, який ліг на ліжко й увімкнув гру на телефоні. Хоче йти — нехай іде. Він втомився жити у владі жінок.

І ця постійна маніпуляція їжею та пранням його вже втомила. Взагалі він заробляє вдвічі більше за Настю, і живуть вони, можна сказати, на його гроші.

А всі свої кошти дорогоцінна дружина витрачає на себе. У тому числі й на ці дорогущі та явно марні креми.

Цілу годину Настя влаштовувала виставу.

Ходила з кухні в кімнату, складала речі, хлипала носом. Але Сергій не реагував. А потім взагалі пішов у туалет, вирішивши, що хоче побути в тиші.

Коли він вийшов зі свого притулку, Настя сиділа на ліжку. Перед нею лежала відкрита валіза, у якій валявся одяг. Але було відчуття, що Настя передумала йти.

— Гаразд, — сухо промовила вона. — Нехай буде по-твоєму.

— Настю, але врахуй, так буде тепер завжди, а не лише цього разу, — вирішив обговорити правила гри Сергій. — Тепер я буду допомагати твоїй мамі лише тоді, коли можу. І про те, що я повинен ремонтувати паркан чи поклеїти шпалери, я повинен знати заздалегідь.

І тоді я зможу сказати, у який час мені буде зручніше. Ах так, кожні вихідні на дачу я більше їздити не буду.

Настя злобливо зблиснула очима й відвернулася. Сергій пнув ногою валізу й кивнув на неї дружині.

— То що, йдеш чи залишаєшся?

Ще кілька разів дружина і теща намагалися протиснути Сергія. Але щоразу він нагадував, що не збирається зриватися з місця за їхнім клацанням пальців.

І якщо мамі потрібна допомога, нехай скаже йому, а він уже повідомить їй, коли зможе приїхати.

Довелося Насті й Настиній мамі з цим миритися. Адже, як виявилося, Сергійко — мужик не поганий, і як чоловік, і як зять.

Не варто такими розкидатися. А то підбере ще хтось, хто без проблем погодиться з його умовами.

***

Ця історія — про прозріння чоловіка, який втомився бути безоплатним додатком до доньки в руках владної тещі.

Тут чудово показано, як любов і допомога підміняються використанням і маніпуляцією. Добре, що Сергій врешті-решт заявив про свої кордони і змусив дружину та тещу визнати, що шлюб — це партнерство, а не панщина.

А як ви вважаєте, чи правильно зробив Сергій, що відмовився відвезти тещу, щоб відстояти свої права? Чи варто було спершу поговорити спокійніше?