– Я увійшла з дитиною на руках у порожню квартиру, і мені захотілося плакати. Перш ніж так гостро виявляти свої емоції, я акуратно поклала доньку, привезену з пологового будинку, на своє ліжко.
Її ліжечко, яке мав зібрати Петро, так і стояло в розібраному вигляді біля стіни. Щоб переконатися, що я не сплю, і все, що відбувається, не кошмарний сон, я відкрила нашу з чоловіком шафу, і подивилася на частково порожні полиці.
Я не сплю. І Петро не пожартував. Він пішов від мене, поки я лежала в лікарні. Грудка в ковдрі, що лежить на ліжку, закопошилася, закряхтіла, а потім почувся плач.
Я переклала свою дівчинку так, щоб вона не впала, і збігала швидко помити руки. Взяла на руки дочку і почала її годувати – мабуть, по дорозі в пробках дитина зголодніла… все в мене вічно було, не як у людей.
Від кого йде чоловік відразу після появи дитини? Хіба взагалі таке буває?
Коли ми познайомились із Петром, батькам він не сподобався. Мама намагалася мене застережити:
– Ларисо, ну ти чого? Дивний він, що незрозуміло звідки взявся. Такі чоловіки залицяються до тебе! Вибери правильно.
У мене й справді було кілька залицяльників, з якими я разом навчалася. Хороших хлопців – у цьому мама мала рацію. Щоправда, вони мені не подобалися.
Я казала їм, що вони даремно витрачають час, але один виявився особливо завзятим – Кирило. Він так і сказав, дізнавшись про Петра:
– Нічого, я зачекаю!
Мої запевнення, що чекати немає сенсу, ні до чого не призвели. А мамі я тоді відповіла:
– Але я кохаю Петра!
– Добре… давай розбиратися. За що?
– Мамо, як ти не розумієш! Кохають не за щось, а просто так.
– Це банальність. Якщо сама не розумієш, сядь і розберися. Опиши його плюси та мінуси. Прямо список склади!
Я відмахнулась і вийшла за Петра заміж. Перед весіллям одна подія трохи затьмарила мені свято. Я дізналася, що на вірного мого залицяльника Кирила напали якість розбишаки. Йому навіть потрібна була пластика.
– Не здивуюсь, якщо твій Петро все це й підлаштував! – засмучено сказала мама.
– Мамо, не вигадуй! Він на таке не здатний.
– Ну-ну, – хмикнула мама. – Чим він займається у тебе, ти так і не сказала?
– Він на держслужбі. Секретній, – відповіла я так, як мені пояснив Петро.
– Воно й видно. Секретність на обличчі написана.
– Мати, не чіпай її. – втрутився тоді батько. – Дай їй право помилитися. Кожна людина все одно має пройти через це.
Весілля було веселим, незважаючи на те, що мої родичі не любили нареченого. Приїхав мій брат Андрій, із дружиною Ритою. Він чомусь теж був у захваті від Петра.
– Щастя тобі, Ларисо. – з усмішкою сказав він, цілуючи мене. – Я не сподіваюсь особливо, але раптом…
А я була щаслива всупереч їхньому несхваленню. Я кохала та вірила, що все буде добре! Незабаром після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Але на малому терміні зірвалося. Вдруге, і те саме.
– Я одружився з хворою. Нездатною виносити дитину. – резюмував Петро.
Мені стало боляче та прикро. Втратити дитину дуже важко, хочеться, щоб тебе шкодували та підтримували, а він…
Вийшло з третьої спроби – справді вийшло. Тільки Петро якось дуже активно вимагав скоріше результат УЗД, щоб дізнатися, хто в нас буде, хлопчик чи дівчинка.
– Та яка різниця? Адже все одно це буде наша дитина. – сяяла я. – Ні! Дівок мені не треба, – відповів чоловік.
Тоді він розбив моє серце вдруге. А потім у моєму житті почалися якісь суцільні жахи. Несподівано не стало батька – відірвався тромб. Мама заборонила мені їхати на похорон.
– Ти ось вдома поки тишком-нишком зроби щось. Ми з Ритою все приготували, але ти можеш накрити стіл. А на цвинтарі у твоєму становищі робити нічого.
Я накрила стіл, прийшло кілька колег батька, сусіди. Посиділи, згадали. Мати трималася, але була дуже блідою.
– Я наступна. – просто сказала вона. – Мені тут нічого робити без нього.
– Мамо, не треба. – заплакала я. – Ти мені зараз така потрібна.
– А де твій чоловік, до речі? – запитав Андрій.
Рита смикнула його за рукав і похитала головою. Увечері я, приїхавши додому, накинулася на Петра:
– Я була там одна! Всі дивилися на мене, як на прокажену. У мене батько помер! Ти був мені такий потрібен!
– Ти на мене не кричи! – жорстоко відповів мені мій чоловік. – У мене справи. А твою справу дім у порядку утримувати, і народити мені сина. А ваші сімейні посиденьки мені нікуди не вперлися, зрозуміло?
Мені стало ясно. Зрозуміло, що мама мала рацію. Що я помилилась! Петро – черствий, жорстокий чоловік. Він справді міг організувати напад на Кирила. Або … або навіть може зробити це своїми руками?
Я ж, дурна, йому розповіла, що Кирило збирався мене чекати. Мама пережила батька на півтора місяці. Їй стало погано, відвезли до лікарні. Там лікарі стабілізували її стан, але вночі мати померла. Після похорону брат сказав мені:
– Батьки заповідали квартиру мені. Тобі нічого.
– Як? – здивувалася я.
Мені було, звісно, не до квартир зараз, просто це звучало так дивно.
– Так. Поки ти заміжня за своїм Петром, буде саме так.
– Андрію… як ти можеш таке казати? В мене родина! Я на дитину чекаю.
Я, до речі, дуже дивувалася, що чекаю на неї досі. Горе та розчарування сипалися з усіх боків, але малюк намертво прикріпився до мене і серце його билося.
І я була дуже йому за це вдячна. Тому що раптом зрозуміла: я дуже, дуже самотня! Брат з дружиною не рахується. А чоловік, здається, у мене й справді не фонтан.
Петро розлютився, дізнавшись, що батьки заповідали квартиру братові.
– Ти маєш право заперечити!
– Я не буду. Оскільки вони так вирішили.
– Ой, яка дура-а…!
Він плюнув у мій бік і пішов. Тієї ночі Перо вперше за час нашого шлюбу не ночував удома. А потім УЗД показало, що буде дівчинка. Але він ще на щось сподівався – раптом помилились? Коли я народила, відразу зателефонувала йому, як тільки прийшла до тями:
– Пробач. В нас донька.Я думала, що він все ж таки перебільшував своє ставлення до дівчаток. Але Петро вилаявся і сказав:
– Що ти за людина? Квартиру батьківську профукала.
Я намагалася заперечити, що стать дитини залежить від батька, але Петро просто послав мене.
Було все одно боляче. Зруйнована сім’я, розтоптані почуття. Це приїхали Андрій з Ритою.
– Давай, поки ми тут, змінимо замки?
– Та я поки не думаю… — пробурмотіла я.
– Я до чого питаю.
– Батьки залишили трошки тобі.
– Не починай! Ти чудово розумієш, чому.
– Ларисо, просто у великій квартирі ми зможемо приїжджати на вихідні, допомагати.
Вона вже щось там приготувала в кухні, прийшла до кімнати, і зараз застилала дитяче ліжечко.
– Ну, почалося… – махнув рукою Андрій і вийшов із кімнати.
Рита підійшла до мене, взяла дитину, переклала в ліжечко, а потім обійняла мене.
– Не привчай до рук. Як назвала?
Я відчувала теплі руки Рити на своїх плечах, і думала, що Маргарита дуже навіть непогане ім’я. Але я подумаю!
А за тиждень до мене прийшов Кирило. Мій брат виявляється зателефонував і все йому розповів. Кирило змінився зовні після пластики.
Але гірше не став, просто… трохи інша людина. І в очах, раніше абсолютно веселих, оселився якийсь смуток. Кирило вручив мені квіти та пакет із фруктами. Я запросила його увійти.
Перші кілька хвилин було важко – я не знала, що казати. Вибачатись? Але не було точно відомо, чи замішаний Петро в цій історії.
– Ти як? – запитала я, намагаючись не дуже його шкодувати.
– Та чудово все! Ти ходиш із нею гуляти? Як її звуть, до речі?
– Рита. Маргарита Петрівна.
– Вау. На вчительку схоже. То йдемо надвір? Або скільки вам гуляти? Тобі, до речі, потрібна якась допомога? Звертайся, якщо що. Будь-коли!
Я одягла Риту, і ми пішли гуляти. Надворі я зрозуміла, що у спілкуванні з Кирилом нічого не змінилося. Як було легко і просто, так і лишилося. Як був готовий мене підтримувати, так і зараз готовий.
– Кирило… а пам’ятаєш ти сказав, що чекатимеш на мене? – запитала я.
– Звісно, пам’ятаю! Це ж я сказав. Як можна забути свої слова?
А я раптом згадала, як Петро, коли ми тільки познайомилися, казав, що кохатиме мене завжди. Забув, мабуть… я відмахнулася від болючого спогаду.
– І як? Чекаєш ще?
– Як бачиш. – знизав плечима Кирило.
Він штовхав перед собою коляску з чужою дитиною і почував себе, зважаючи на все, дуже непогано. Комфортно та гордо.
Ритка в колясці почала повертатися і кректати.
– Повертай до хати! – скомандувала я.
Увечері, поклавши доньку спати, я взяла аркуш паперу і розкреслила навпіл. Написала зверху: “Кирило”. У лівій графі поставила плюс, а у правій – мінус.
Мені страшенно хотілося спати – Рита будила мене рази три-чотири за ніч, вже почав накопичуватися недосипання. Обтрусившись від сну, як собака від води, я почала заповнювати таблицю плюсів і мінусів.
Ліва колонка швидко заповнилася, а права залишалася порожньою. Я зависла над нею з ручкою і думала, що написати. На думку нічого не йшло.
Ну… крім того, що поки що я не відчувала до Кирила ніяких почуттів, крім дружніх. Задумалася, чи можна це вписати в мінуси – це не недолік Кирила. Це моя проблема.
І тут смс. Надійшло фото від Кирила. На зображенні було плюшеве ведмежа в упаковці та підпис: «Як думаєш, їй сподобається?» Я мимоволі посміхнулася і полізла доповнювати графу “+”. Вона була вже списана. Довелося перевернути сторінку.
