Так, недарма ж кажуть, що маленькі дітки – маленькі біди. А ще кажуть, що маленькі дітки спати не дають, а з великими сам не заснеш. Який уже тут сон, коли такі справи в сім’ї кояться! Ледве почався другий курс, і отримуйте! Одружується він

— Мам, ну ти ж у мене добра, добра, добра, розуміюча! Ти ж мене завжди і в усьому підтримувала, що зараз не так? Чому ти все так близько до душі сприймаєш? Батько лається, ти теж сердишся. Ну що ти мовчиш, мамо?

Катя важко зітхнувши подивилася синові в очі й запитала:

— Та до чого тут душа, Сашко? Батько кажеш лається? А де тут йому не лаятися, та мені не сердитися? Ти в місто навіщо поїхав?

Сашко, молодий чоловік 18 років, опустивши голову, дивився собі в ноги і вперто мовчав.

— Що ти мовчиш, Сашко? Ти навіщо поїхав у місто?

— Ну вчитися…

— Ну вчитися ж, Саша! Вчитися! А що ти робиш замість навчання? Тобі ледь 18 виповнилося, яке одруження?

— Мамо, але ж одне іншому не заважає! Я кохаю Аню, Аня кохає мене, то чому ми не можемо одружитися?

Подивіться, яка красуня! І як не закохатися в таку красу? У родичів живе це диво.

— Саша, скажи мені чесно: твоя Аня в положенні?

Катя напружено дивилася на сина, і думала, що ж він їй відповість. Адже якщо дівчина носить дитину, то варіантів немає, і доведеться готуватися до весілля. Син, як чесна людина, просто зобов’язаний буде одружитися, якщо раптом що…

— Мамо! Ну ти що, зовсім чи що? Яка дитина? Ні, звісно!

Немов камінь звалився з плечей Катерини. Ну звісно, яка дитина? Адже Сашко, її хлопчик, ще сам дитина! Надумала собі всякого! Видихнувши з полегшенням, Катя іншими очима подивилася на сина.

— Я одного не зрозумію, Сань. Раз не в положенні вона, то до чого такий поспіх із весіллям? До чого така екстреність? Зустрічаєтеся, ну і зустрічайтеся далі, хто вас у РАЦС жене?

— Мамо, ми з Анею все вирішили.

Сашко дивився на матір твердо, впевнено, не відводячи погляду. Катя і до цього ледь себе стримувала, а зараз просто вибухнула.

— Вирішили? Вирішили вони! А нас, батьків, ви запитати не хочете? Дорослий став, так? А як дозволь запитати ви жити зібралися? На які кошти, Саша?

— Мамо… Ну я це, працювати піду…

— Не хочу вчитися, а хочу одружитися. Ось так значить, так? Батьки йому навчання оплачують, а він одружиться, та працювати піде! Ночами вагони розвантажувати станеш чи кур’єром влаштуєшся? А вдень на парах відсипатися будеш, бо ночами тобі не до сну буде?

— Мам, та що ви з батьком усе пересмикуєте? Що за манера така все перевертати з ніг на голову? Довчуся я, сказав же! Он, інші і вчаться, і працюють, і нічого!

— Довчиться він! Сашко, ти хоч розумієш, як це – поєднувати навчання і роботу? Одна справа іноді заробляти на свої забаганки, а інша працювати постійно, на знос! Ми з батьком уже зі штанів вистрибнули, щоб тебе відучити, то ми дорослі люди, а ти з’являєшся такий діловий та загадковий, і повідомляєш, що зібрався одружитися! Ти думаєш, що все так легко і просто? Сходив у РАЦС, і все, здрастуй, життя сімейне та безтурботне? Ні, Саша. Так не буває.

Саша вискочив із кімнати, грюкнувши дверима, а Катя втомлено опустилася на диван і задумалася.

Так, недарма ж кажуть, що маленькі дітки – маленькі біди. А ще кажуть, що маленькі дітки спати не дають, а з великими сам не заснеш.

Який уже тут сон, коли такі справи в сім’ї кояться! Ледве почався другий курс, і отримуйте! Одружується він!

Сашко їм із чоловіком узагалі важко дістався. Єдиний син, довгоочікуваний, вистражданий. Що тільки не робили Катя з Андрієм. І лікувалися, і по бабках їздили, і по святих місцях. Уже в 30 років він тільки зʼявився у Катерини. Звісно, не сказати, що пізно. Інші й не збираються в цьому віці батьками ставати, а Катя до своїх 30 уже зневірилася, але, мабуть, диво сталося, не інакше.

Сашка вони хоч і любили без розуму, та без пам’яті, але виховували в суворості, щоб не упустити. Сашко ріс хорошим хлопчиськом, слухняним. Проблем батькам не завдавав, навчався добре, з поганими компаніями не зв’язувався. У той час, коли інші батьки хапалися за голову від поведінки та витівок дітей, Катя з Андрієм жили спокійно, без проблем та турбот.

Саша хотів вступати після 9-го класу, та батьки не пустили, мовляв, ти що, Саша? Тільки 11 клас! Можливостей більше.

Інший би підліток сперечатися почав, а Сашко тільки плечима потиснув, мовляв, ну, так і так.

От начебто й непогано закінчив хлопець школу, а виявилося, що не дуже й добре. Середньо.

На бюджет пройти не вийшло, і Сашко напевно вперше в житті показав зуби, мовляв, а я ж хотів піти після 9-го! І пройшов би туди, куди хотів, і вчився б безкоштовно! Це ви в усьому винні.

Батьки, почухавши голови, сперечатися із сином не стали. Що тепер про це говорити, коли час згаяно.

Уже потім, коли пристрасті вщухли, емоції вщухли, батьки сказали синові, що можна було трохи постаратися, і атестат був би кращим, і бал вищим. Ну та що вже, мовляв, не переживай, сину. Невдахою не будеш, вивчимо. Один ти в нас, тож підеш вчитися платно.

Дорого, звісно. Чи жарт – понад 100 тисяч на рік навчання коштує! Але ж крім навчання і жити десь треба. Спробували в гуртожиток потрапити, та куди там! Їм прямим текстом сказали, мовляв що ви! Ви платно вчитеся, навіть не сподівайтеся на те, щоб у гуртожитку жити.

Довелося квартиру знімати. Пʼятнадцять тисяч гривень на місяць. Можна і дешевше знайти, але воно того не варте, на проїзд більше витратити доведеться, і грошей, і часу. Потім, щоправда, легше стало, коли Сашко з хлопцем-одногрупником здружився, та стали разом житло знімати. Сім тисяч все ж краще, ніж пʼятнадцять.

Крім житла і годувати треба дитину, і одягати-взувати. А зарплати що в Каті, що в Андрія не сказати, що великі, не платять на простій роботі мільйони. Ось і крутяться батьки, як можуть, щоб синові освіту дати. Адже він тільки на другий курс перейшов, ще вчитися і вчитися, а ось він вже й одружитися надумав! І справді, що за терміновість така?

Уже ввечері, коли з роботи прийшов Андрій і вся сім’я сіла вечеряти, Катя акуратно почала розмову.

 

— Сань, ти б хоч розповів нам усе по порядку, що за дівчинка в тебе там така, скільки років їй, звідки, а то з’явився, як запеклий, усіх ошелешив своїм повідомленням.

Андрій, серйозно дивлячись на сина, дружину підтримав, мовляв, і справді, синку, розкажи. Не сказав, не пояснив нічого толком. Що за дівчинка, звідки взялася?

Сашко сидів надутий, ображений на весь білий світ.

— А який сенс із вами розмовляти, коли у вас на все одна відповідь? Ніби я не знаю, що ви мені скажете?

— Е ні, синку. Так справи не робляться. Коли вже ти одружитися надумав, значить дорослим став. А коли дорослим став, значить і голова на плечах має бути, і в голові дещо теж має бути. Я розумію, молодість, почуття, любов, емоції. Одружитися справа нехитра, раз-два і готово, розпишись та отримай свідоцтво. А тільки одними почуттями ситий не будеш, в емоції не вберешся, і любов’ю за житло не заплатиш.

— Тату, не починай, га! Досить мені нотації читати!

— Ні Санька, ти послухай, що тобі доросла та досвідчена людина каже. Адже ми з мамкою твоєю одружилися, коли вже обидва працювали, а все одно нелегко нам доводилося. А от ти як далі жити будеш? Ну припустімо, одружитеся ви. Далі що? Ти – студент, хоч за документами вже не маленький, а все одно на нашому утриманні. Ми тобі навчання оплачуємо, житло оплачуємо, ну і все інше теж наша турбота. І вчитися тобі ще ого-го скільки. Я так зрозумів, що Аня твоя теж на батьківській шиї сидить?

Мовчить син, наче води до рота набрав, та тільки дивиться на батька спідлоба.

— Мовчиш, Санька? Ну мовчи, мовчи. А я тобі скажу, як далі буде. Одружитеся ви, і будете такі молоді та красиві на батьківських шиях сидіти. От як сядете, та ніжки звісите, так і будете сидіти, та посміхатися. А якщо ще й дитина з’явиться, то все…

— Я працювати піду! Ти ж знаєш, батьку, що я ніякої роботи не боюся!

— Так воно так, Санько, та тільки одна справа зараз сидіти, та мріяти, як у вас усе гарно та чарівно складеться, а інша справа, коли до справи дійде. Гроші, сину, це така штука. Ох як тяжко вони дістаються, та так швидко закінчуються! Працювати кажеш підеш? І як ти все встигнути хочеш? Це ж не тисячу заробити раз на тиждень, щоб із дівчинкою в кіно сходити. Сім’ю утримувати не так просто. А вже щоб навчання з роботою поєднати, так і зовсім нелегко.

— Ми все одно одружимося! Ось тільки Ані 18 виповниться, і відразу одружимося!

— Он воно що! То твоїй Ані ще й 18 років немає? Ех, молодь, молодь! І куди ж ви всі поспішаєте? Що ж вам спокійно не живеться?

Хіба можна щось пояснити молодій людині, у якої сердечка в очах танцюють? Уперся рогом, мовляв люблю, одружуся, і все тут.

Вихідні пройшли в напруженій обстановці. Батьки намагалися донести до сина, що не обов’язково одружуватися ось прям так відразу, а Санька, ображений на батьків, ніяк не хотів їх почути.

Андрій, втомлений переливати з пустого в порожнє, суворо сказав, мовляв, досить мені тут, розвів балаган! Поки не довчишся, ніякого одруження! А якщо дорослий став, та самостійний, раз такі важливі рішення одноосібно приймаєш, то далі живи, як знаєш, і допомоги від нас не чекай. Що вам заважає спокійно закінчити навчання, знайти роботу, а вже потім одружитися, як це роблять усі дорослі, розумні люди?

Зрештою зійшлися на тому, що й справді не варто поспішати, і дочекатися хоча б повноліття Ані, а вже потім і думати, як бути і що робити. Як сказав Андрій, мовляв, вирішуймо проблеми в міру їх надходження, а поки що на першому місці навчання.

У неділю, проводжаючи сина в місто, Катя, знайшовши хвилинку, прошепотіла синові, мовляв, Саню, головне, не наробіть дурниць, а то хіба мало що! Хоч оберігайтеся! Наслідки у вигляді дітей у вашому віці зовсім не потрібні. Рано ще, ви й жити то не жили зовсім, щоб дітьми себе пов’язувати.

Санька, почервонівши, обурено сказав:

— Ну мамо! Давай тільки лекції мені читати не починай!

Уже вдома Катя все ніяк не могла викинути ці думки з голови. А ну як і справді одружитися надумають? Що він там сказав, у листопаді Ані виповниться вісімнадцять? Ох, а зараз уже жовтень, середина. І справді, маленькі дітки, маленькі бідки! Хоч і не біда це, весілля, але й не до радості. Ну куди їм одружуватися? Зовсім же діти! А якщо й того гірше, стануть зараз потайки зустрічатися, та до онуків дограються? Оооооохх, що ж робити?

Чоловік на всі побоювання Каті тільки посміхнувся, мовляв, а що ти можеш зробити? Дурна справа не хитра, і під носом у тебе дограються, якщо закортить. Санька хлопець тямущий, розважливий, голова в нього на плечах є, та й про гумовий виріб я йому нагадав.

Катя аж розсміялася, мовляв, і я нагадала, отож він і обурюватися почав!

Життя йшло своєю чергою. Батьки працювали, Сашко вчився, і про весілля більше розмов не заводив. Може просто затих на якийсь час, а може й справді дійшло до Саньки, що мають рацію батьки, не зі зла, не зі шкідливості все роблять, а заради його блага.

На вихідних чекали сина, і Катя раділа, готувала, варила, смажила і запікала, щоб нагодувати голодного студента. Звісно переживала, а раптом не заспокоївся син?

Санька приїхав зовсім не в дусі, і від їжі відмовився. На всі запитання відповідав односкладово, мовляв, усе нормально, мамо, не заморочуйся. А потім немов прорвало хлопця. Хоч і не був він ніколи маминим синочком, а все матері виклав, як на духу. І про те, що думав, нібито Аня та сама, одна-єдина, і на все життя. І про те, що давно вона йому подобалася, та тільки уваги на нього дівчина не звертала, а тут сама підійшла, та розмову перша завела. Що спочатку так все добре було, що аж сам собі Сашко заздрив, мовляв, он яка дівчина в мене, красуня та розумниця. І про весілля це Аня перша заговорила, мовляв, як було б добре, якби ми одружилися. Тільки уяви, Саша, завжди разом, поруч. І як Сашко сам загорівся, мовляв, і справді, давай одружимося.

Надовго замовк Санька. Обличчя його змінювало вираз зі щасливого на скривджене, з скривдженого на похмуре. Катя теж мовчала, терпляче чекала, коли син сам продовжить розмову. Мабуть сталося в них щось таке, про що не скажеш ось так запросто.

— В положенні Аня, мамо.

У Каті аж руки опустилися. Оце так новина! Чого більше за все боялись, те і сталося.

— І що тепер, синку? До весілля готуватися? Господи, як же так, Сашко?

Сашко дивився на матір, немов зацьковане звірятко.

— Не від мене, мамо. Я сам випадково дізнався. Знаєш, як кажуть? Опинився в потрібний час у потрібному місці. Вона з подругою своєю розмовляла, хвалилася, типу он як вона все спритно зробила, ніхто ні про що й не дізнається, щойно 18 виповниться, і одразу в РАЦС. Типу я такий дурник, повівся, зараз одружуся з нею, і все, можна нічого не боятися.

Катерина зніяковіла. Це що ж виходить, не дізнайся Сашко про цю дитину, так би й довелося одружитися? Чи все-таки це його дитина?

— Сань, ти мені тільки правду скажи. Це точно не твоя дитина?

— Мамо! Я ж тобі кажу, що точно, не моя. Та в нас із нею й не було нічого.

Звичайно, переживав спочатку Сашко сильно. Чи жарт, коли ти з усією душею, з усією серйозністю, а тебе мало навколо пальця не обвели. Згадував хлопець, як ще у вересні помітив він цю великооку, кирпату дівчинку-першокурсницю, як приділяв їй знаки уваги, а у відповідь отримував лише зневажливі погляди, а потім в одну мить усе змінилося, і Аня сама до нього підійшла. Лопух! Який же він лопух!

Молодість – не час для страждань і самоїдства. Незабаром Санька заспокоївся, знову взявся за навчання, а у вільний час почав підробляти. Ну і що, що кур’єр. Так, не великі гроші, але це краще, ніж нічого, тим паче батькам і справді нелегко доводиться.

Зараз Санька вчиться вже на третьому курсі, і ні про яке одруження більше не думає. Ну його, це доросле життя. Вже краще буде він безтурботним студентом, які, як відомо, від сесії до сесії живуть весело. А вже чоловіком і батьком стати він завжди встигне, які його роки?

You cannot copy content of this page