— Так от для якого «внука» ви квартиру тримали?! Для коханки вашого сина? А я, дурна, стільки сил і грошей туди вгатила… Ви все знали й раділи, що так спритно мене обдурили? Що ж, заради синочка на все підеш, правда? — Ніно, ти про що? — голос Ганни Григорівни звучав щиро розгублено. — Я нічого не розумію. Чекай, я зараз приїду. Тільки не роби дурниць

— Геннадію, а що, Ганна Григорівна квартиру купила? — Ніна, дружина, простягнула чоловікові договір купівлі-продажу однокімнатної квартири на ім’я свекрухи. Натрапила на нього випадково, коли розбирала папери в столі, і була, чесно кажучи, приголомшена.

Геннадій спочатку розгубився, а потім ніби оговтався і, ляснувши себе по лобі, вигукнув:

— От він де! А я його скрізь шукав, думав, матері вже віддав.

— Ти не відповів на запитання, — наполягала Ніна.

— Ну так, купила. Нашому Андрійкові на майбутнє, щоб дитина мала свій куток, коли виросте. Вона сюрприз хотіла зробити, та бачиш — не вийшло. Вічно ти, Ніно, носа свого пхаєш, куди не просять! — невдоволено буркнув він і якось так подивився на дружину, ніби вона в чомусь завинила.

— Оце так новина! — зраділа Ніна, навіть не звернувши уваги на його тон. — Не сподівалася я від Ганни Григорівни такої щедрості!

Свекруха, хоч і не надто Ніну жалувала, але в їхнє сімейне життя не лізла — і на тому дякувати. Іноді брала онука на дачу, годувала полуницею, дарувала якісь гостинці, на свята водила.

— Пощастило ж Андрійкові! Мені от ніхто таких подарунків ніколи не робив. Хороша хоч квартира? — продовжувала розпитувати вона.

— Та нормальна, — неохоче відповів Геннадій, — тільки ремонт там треба робити з нуля, та й меблів ніяких.

— Та це ж дурниця! Хіба ми рідному синові ладу не дамо? І ремонт зробимо, і меблі купимо! Тим паче йому тільки десять років, часу маємо вдосталь. А поки що можна здавати квартиру, і гроші Андрійкові на рахунок класти. Буде дитині підмога, як в інститут піде.

Андрій рос хлопчиком хворобливим, слабеньким, і Ніна всю себе йому віддала.

Але й про чоловіка не забувала: у хаті завжди було чисто, затишно, у холодильнику — і перше, і друге, і компот, а для сина обов’язково щось солоденьке.

Ніні здавалося, що життя нарешті налагодилося: чоловік мав добру посаду, вона теж працювала. Квартиру свою в борги майже виплатили, машина під боком, та й на море двічі на рік вибиралися, бо лікарі радили синові морське повітря.

— Мені колись тими ремонтами займатися, — відмахнувся Геннадій. — Своїх справ по горло, на роботі завал.

— То Ганна Григорівна нехай би мені ключі дала, а я потихеньку там усе облаштую, — запропонувала Ніна.

— Добре, сам візьму в неї. Хочеш — роби той ремонт, якщо вже так руки сверблять, — усміхнувся чоловік.

Минув місяць, поки Ніна нарешті дочекалася ключів.

— Тримай! — вручив він їх їй.

— Ти мені хоч адресу скажи, — засміялася дружина, — а то піду шукати те, не знаю що.

Дізнавшись адресу, Ніна поїхала дивитися «фронт робіт». Будинок виявився непоганим — стелі високі, стіни товстелезні, звукоізоляція хороша. Тільки от двері в саму квартиру були старі й такі кволі, що, здавалося, від одного подиху розваляться.

— Ви хто така будете? — почувся за спиною скрипучий голос.

Ніна здригнулася. З дверей навпроти визирнула допитлива бабуся. Знаєте, бувають такі сусідки — усе знають, про все розкажуть.

— Доброго дня. Це квартира моєї свекрухи. Вона її для внука купила, от я прийшла подивитися, з чого ремонт починати, — відзвітувала Ніна.

— Хм, щось надто молода у вас свекруха, — хмикнула стара. — Бачила я, як вона тут із чоловіком приходила, усе розглядала, губи свої кривила та в дзеркало видивлялася.

— Мабуть, ви щось переплутали. Може, то інші покупці були, — розгубилася Ніна.

— Та нічого я не переплутала! Слава Богу, на маразм не страждаю! — образилася старенька і грюкнула дверима.

Ніна зайшла в квартиру. «Оце так, — подумала вона, — роботи тут — не початий край. Але нічого, впораємося».

Увечері вона вирішила розпитати чоловіка про ту «пані».

— Сусідка сказала?! Знайшла кого слухати, пліткарку стару! — розсердився Геннадій. — То рієлторка була! Квартиру мені показувала перед покупкою. От же ж баба, всюди носа встромить!

Погасивши нарешті свої кредити, Ніна відчула, що в родині з’явилися вільні гроші. Попросила чоловіка допомогти з ремонтом для сина, але той тільки відмахувався — мовляв, нарешті почали нормально жити, хочеться ці гроші на себе витратити.

Ніна дивувалася, але наполягати не стала. Вирішила: почну сама, а там він і підтягнеться.

За пів року вона перетворила ту барлогу на справжнє гніздечко. Шпалери найкращі вибрала, двері замінила на міцні, залізні. Меблі купила, техніку, навіть вазу з сухоцвітами для настрою поставила.

— Ех, хороша квартира вийшла! Сама б жила, та дитині треба, — жартувала Ніна.

Коли все було готово, вона запросила свекруху подивитися на результат.

— Не чекала я від вас такого подарунка для Андрійка, дякую вам дуже! — щиро сказала вона Ганні Григорівні.

— То ти вже знаєш? — здивувалася та.

— Геннадію довелося все розказати. Вибачте, що сюрпризу не вийшло — я випадково договір знайшла.

— Ммм, — промовила свекруха, оглядаючи кімнати. — Не думала я, що ви таку лялечку з того будинку для тарганів зробите. А Генка мені навіть словом не прохопився, що тут ремонт іде. Коли він тільки встигав? Вічно ж на роботі…

— Та він тут нічого й не робив, — знизала плечима Ніна. — Я сама, потихеньку, все своїми руками. Правда ж, гарно?

— Дуже гарно, Ніно. Ти молодець, — вперше свекруха подивилася на неї з повагою.

Але щастя тривало недовго. Через два тижні Геннадій заявив, що йде з дому. Сказав, що «покохав іншу», що їхній шлюб — то була велика помилка. І жити він збирається… у тій самій квартирі, яку Ніна з такою любов’ю облаштовувала.

— Усім дякую, усі вільні, — кинув він, забираючи документи.

Ніна ледь на ногах встояла. Але найболючіше було думати, що свекруха про все знала і мовчала. «А я ж думала — вона хороша жінка…» — плакала Ніна.

Але Геннадій у своєму засліпленні зовсім забув про сина. Просто зібрав валізи й пішов.

Ніна зателефонувала свекрусі, гірко так усміхнулася в слухавку:

— Так от для якого «внука» ви квартиру тримали?! Для коханки вашого сина? А я, дурна, стільки сил і грошей туди вгатила… Ви все знали й раділи, що так спритно мене обдурили? Що ж, заради синочка на все підеш, правда?

— Ніно, ти про що? — голос Ганни Григорівни звучав щиро розгублено. — Я нічого не розумію. Чекай, я зараз приїду. Тільки не роби дурниць!

Коли свекруха дізналася всю правду, вона була просто в нестямі від люті.

— Ох і негідник! Мені він теж набрехав: «Купив синові квартиру, але щоб дружина не питала, звідки гроші, оформлю, мамо, на тебе».

— А звідки в нього ті гроші взялися? — спитала Ніна.

— Казав, що кредит великий взяв і відкладав потайки… Ну й погана людина! Матір’ю прикривався для своїх брудних справ! Ходімо на кухню, Ніно. Будемо думати.

Минув місяць.

Геннадій зі своєю новою пасією вже обживалися в новенькій квартирі. Ніна одразу подала на розлучення, і завдяки зв’язкам свекрухи все оформили швидко.

Одного вечора, коли «голубки» відпочивали, у двері гучно постукали:

— Відчиняйте, поліція!

Геннадій, накинувши штани, відчинив. На порозі — патрульні, за ними — Ніна, а з дверей навпроти знову визирнула та сама допитлива бабця.

— У чому справа? — не зрозумів Геннадій.

— Надійшла заява про незаконне проживання на чужій площі, — відчеканив поліціянт.

— Та ви що? Це квартира моєї матері! — намагався сперечатися він.

— У нас інша інформація. Квартира належить цій жінці, — кивнули на Ніну. — Документи перевірені, усе за законом. Прошу негайно звільнити приміщення.

З кімнати визирнула коханка, загорнута в простирадло:

— Генка, хто це?

— Чуєш, Ніно, — гукнула сусідка-бабуся, — то оце і є твоя свекруха? — і пальцем на дівицю показала.

— Та ні, — засміялася Ніна. — То, мабуть, рієлторка. Давай, Геннадію, збирай свої манатки й вимітайся з моєї квартири.

— Ти ж казав, що це наше житло! Обманув?! Через тебе я з Павлом з бухгалтерії порвала! Чути про тебе не хочу, злидарю! — вигукнула дівиця, вліпила йому ляпаса й за п’ять хвилин зникла.

Геннадій поплівся до матері, але та навіть на поріг його не пустила:

— Ти думав — будеш усім брехати, а мати тебе покриватиме? Не діждешся! Квартиру я подарувала Ніні. Вона — справжня мати, вона синові її віддасть.

Геннадій сів на лавці в парку й зрозумів, що життя його розбилося вщент: родини немає, квартири немає, коханка втекла, а от величезний кредит, який він брав на це житло, залишився з ним. Назавжди.

Справедливість часом приходить зовсім не так, як ми її чекаємо, але вона обов’язково розставляє все по своїх місцях. Особливо, коли дві ображені жінки об’єднуються заради істини.

Як ви вважаєте, чи правильно вчинила свекруха, обравши сторону невістки, а не рідного сина, чи материнська любов має прощати навіть таку підлість?