Так вийшло, що я вдруге одружена. Від першого шлюбу є син, який лишився жити з батьком, через що стільки було сліз, слів. Скільки я вважала себе винною і досі вважаю. Так, ми спілкуємося, бачимося не часто, синові 13 років.
Допомагаю чим можу. Два роки тому влаштувалася на нове місце роботи, про свою ситуацію мовчала, почала спілкуватися з однією жінкою, слово за слово, і я їй довірилася, розповіла все, попросила залишити це між нами.
Це була моя помилка. Я розповіла чоловікові, на що він мені відповів: «а як ти хотіла, ти ж знала, як люди реагуватимуть, не треба було розповідати про свої проблеми». Зараз бачу по реакції людей, що знають усі про це, припустимо, раніше питали мене про сина, а зараз мовчать.
Прикро звичайно, ця жінка мені багато розповідала про себе, але далі мене це не пішло. Як тепер поводитися? Думала місце роботи змінити, хоча робота мені дуже подобається. Потім переконую себе, що потрібно просто на все заплющити очі та працювати спокійно.
З нею зараз не спілкуємося, надто часто вона понаговоруює і лається, мені це набридло. Хотіла в соціальній мережі їй написати все, що я думаю, але сумніваюся, що воно того варте?
