— Звичайно це йому не сподобалося. І свекруха не в захваті, то синочок їй щомісяця давав деяку суму , а то – немає грошей, самим упритул, – каже подрузі Ганна.
— Розраховувати на твої, по суті гроші – це дно, я вважаю, – киває подруга. – І взагалі, щось я дивлюся, ваше сімейне життя заходить у глухий кут.
— Ех, мовчи, сама думаю щодня, що якщо нічого не зміниться, то незабаром ми розбіжимося, я так більше не можу, – зітхає Ганна. – Шкода. Все так добре починалося, та й дочка любить батька. Це ж не мати. Мама вимагає, привчає до порядку, лається, а тато у нас – людина-свято, з ним можна і чіпси їсти, і речі на місця не прибирати, а головне – ця постійна фразочка: “Ну ти ж удома”.
Ганна 11 років одружена, є донька, якій 6 років. Подружжя живе у двокімнатній спільній квартирі, купленій 5 років тому. До цього вони жили в однокімнатній Ганни, збирали гроші. Вирішуватися на таку покупку в декреті було страшнувато, але чоловік із дружиною розсудили, що дошлюбна квартира дружини здаватиметься і вони потягнуть.
І, слід зізнатися, на той час орендарі, які платили вчасно і дуже непогано, родину здорово рятували. Чотири роки тому Ганна вийшла з декрету на роботу і майже одразу ж потрапила на ковідний період роботи віддалено.
— Тоді був взагалі кошмар, – згадує жінка. – Ми й не знали, чи нас звільняють усіх, чи посадять без зарплати. Все закривалося, якби звільнили, то не знаю, як би ми вижили. У чоловіка на той час на роботі була така ж невизначеність, зрізали премії та бонуси, голий оклад.
Орендна плата за квартиру Ганни і тут виручала, хоча жінку все ж таки не звільнили. Тоді взагалі виявилося, що деякі професії і не вимагають постійної присутності в офісі, можна робити роботу і вдома. Ганна й робила, навіть доньку привчила не заважати мамі, коли вона працює. Чоловік ходив в офіс, вижили, чоловік навіть став матеріально допомагати матері, яку попросили піти на пенсію. З дозволу Ганни, звісно. Суми допомоги невеликі, але регулярні. Від 10-ти тисяч важко скотитися в злидні, але за умови, що подружжя працює, отримують як і отримували, але не шикують.
— Останній рік, – каже Ганна. – Я так і працюю на віддаленні, але ось чоловік мій здивував. Посварився з начальством, з колегами, з усім білим світлом, написав заяву про звільнення і пішов. Хоча вже й із зарплати все нормалізувалося у них.
— Що я, роботу собі не знайду! – випендрювався він.
І знайшов. Став працювати два через два. За таку титанічну працю платили відповідно. Тобто, заробіток чоловіка тепер майже вдвічі менший, ніж у самої Ганни, а враховуючи її внесок у вигляді доходу, який приносила квартира, внесок чоловіка – кішки сльози.
— Але головне навіть не це, – каже Ганна. – Мені працювати стало практично неможливо. Виявилося, що дитину можна привчити не заважати мамі, коли вона працює. А ось чоловіка – ні. Постійно тужить: “Аня, а де мої кросівки? Куди ти їх навесні прибирала?”, “Аня, а що можна поїсти? А ти хіба на стіл не накриватимеш? Я думав, що ми разом пообідаємо”, “Аня, дивися, Льошка одружився вдруге, фотки виклав у мережу”. Ну сил немає, у мене конференція в мережі, а заднім фоном чоловік про борщ та фото Льошки!
Ганна просила, пояснювала, чоловік дурно кивав головою, але, можна було подумати, що він раптом став побутовим інвалідом у режимі 2 через 2. Подружжя домовлялося, що два дні доньку відводить у сад і приводить назад мама, а два дні – це татовий обов’язок. . Чоловік цю домовленість ігнорує:
— Нехай поспить довше, я ж удома, – каже чоловік.
І з недавніх пір у квартирі, коли Ганна працює, лунає ще й “Мам, а де моя сукня в клітку?”, “Мамо, а можна я з татом поїду до бабусі”. Дочка, бачачи, що тато так робить, бере приклад.
— Я чоловіка попередила, що мене вся ця ситуація дістала. Ми зараз живемо практично на те, що я заробляю. Образився: “Ти мені дорікаєш грошима”, але ситуація ж не змінилася! Я говорила, що попрошу орендарів з’їхати і йтиму працювати туди – нульовий результат. Так, я дорікнула чоловікові грошима. Але ж я маю рацію. Я ніколи, навіть у декреті, не сиділа на його шиї, у мене завжди був свій дохід, а зараз я – головний видобувач. Ні поважати це, взяти він побутові питання, то мені ще працювати не дають і вимагають побутового обслуговування. Дійшло до того, що я прагнула зробити все в режимі авралу і в ті дні, коли чоловік на роботі.
Декілька днів тому орендарі Ганни попередили, що з’їжджають. Нових жінка вирішила не шукати, а виконати своє попередження – йти працювати у свою квартиру, коли вдома немає умов. Її робота потребує уважності, зосередженості, а яка зосередженість, якщо в кімнаті двері “на п’ятах” стоять?
— Сказала чоловікові, що сімейний бюджет ми поділимо, але ось орендної плати більше не буде, – сердиться Ганна. – Розклала по поличках: на борги- стільки-то, на харчування – стільки-то.
— А мамі? Ти не врахувала гроші, які ми даємо моїй мамі. І взагалі, як це не здаватимеш квартиру? Дурниця яка.
Чи варто працювати на віддаленні, якщо ти зі своєї хати зібралася робити офіс, ось і виходь до офісу на повний день, а квартира нехай здається для кредитів, – заявив чоловік.
— О який молодець, – сміється подруга. – Все розклав.
-Ага. Ну і я сказала, щоб однокімнатна здавалася, будь ласка, чоловік, знайти собі нормальну роботу 5/2 і дай спокійно вдома працювати мені в тому ж режимі. Мамі допомагати? А я мушу допомагати його мамі? Я чудово усвідомлюю, що його зарплати не вистачить скидатися на борги, сімейні витрати та маму. Але чи це мої проблеми? Нехай шукає нормальної роботи.
— Але ж він не сидить на одному місці рівно, – спробувала заступитися за сина свекруха (чоловік поділився новим сімейним розкладом). – Не можна так принижувати чоловіка. Можете мені не давати грошей, якщо вам не вистачає, обійдусь. Але те, що ти, Аня, твориш – це прямий шлях до вашого розлучення.
А що ви думаєте? Це в Ганни виросла корона?
Або чоловік розслабився і нахабнів, склавши на плечі дружини і побут, і заробляння грошей, та ще й обурюється тим, що вона свою квартиру не здаватиме?
