Тетяна дуже любила свого чоловіка. Познайомилися вони банально, на вулиці.
— Дівчино, а ви ось — телефон упустили.
— Це не мій телефон.
— Зате це мій. Просто я не знав, як до Вас підійти, познайомитися. Мене Артемом звати.
— А я Таня, — засміялася дівчина.
Він провів її, обмінялися номерами телефонів. Закрутилися вони в романтичних стосунках. Бігали на побачення, потайки цілувалися і були щасливі.
За пів року розписалися. Жили спочатку з батьками Артема, потім у батьків Тетяни. Гроші витрачати не хотіли — збирали на внесок на своє житло. Тут прабабуся Тані сказала:
— Я ледве ходжу. Ми з батьками поговорили — я до них переїду, а ви в мою квартиру.
Квартира була хоч і зі старими меблями, але непогана. І меблі не «вбиті». Переклеїли шпалери, побілили стелю, і стали жити. Все ж окремо і самостійно. Через рік після переїзду в молодій родині зʼявилася донька.
Артем допомагав Тані: і вночі міг встати, і посидіти з дитиною, поки дружина ходила в поліклініку або в магазин.
Минуло 4 роки, Марійка ходила в садок. Таня з Артемом вирішили, що можна дозволити собі другу дитину.
Цікавий стан давався Тані важко, лежала в лікарні кілька разів. Донькою займалися здебільшого батьки. Артем забігав раз на два дні в лікарню.
Хлопчик зʼявився на світ напрочуд спокійним. Коли режим був налагоджений, Таня помітила, що з чоловіком стосунки стали якісь не такі. Він менше знаходився вдома, намагався поїхати на вихідні, як він казав, до друзів. І вигляд якийсь став відсутній.
І ще почалися незрозумілі розмови:
— Таню, приведи себе до ладу.
— В якому сенсі до ладу? Я непогано одягнена, не в розтягнутих штанях, і не в засмальцьованому халаті. Удома різні домашні костюми, на вулицю теж непогано одягаюся. Так, частіше в штанах, але в спідниці за Марійкою не побігаєш, та й другий росте, незручно.
— Ну, іноді підбори, мініспідниці там.
— А ти взуй туфлі на підборах, і побігай сам за дитиною, або години дві з візком походь. А в мініспідниці я як нахилюся над пісочницею, так це не дуже красиво буде — весь зад на показ виставляти. Ось запросиш мене «на вихід» — одягну все.
Таня трохи лукавила. Вага, звісно, додалася. Але вона до цього була дуже худорлява, так що зайва вага її майже не псувала. Поки ще дитина немовля, та на грудному вигодовуванні, схуднути не дуже вдавалося.
— А давай ти в білявку перефарбуєшся, — раптом запропонував Тані Артем.
— І буду виглядати як вульгарна дівка. Артеме, я смаглява. Мені не пасує цей колір. Ідеально — каштановий. І поки я здебільшого волосся закріплюю вдома. На прогулянці теж заплітаю. Незручно мені з розпущеним.
— Ти… ти взагалі тіткою стала.
Таня образилася, розплакалася.
Артем був на роботі, прийшла мама — допомогти, прибрати, з дітьми посидіти.
— Мамо, Артем усе чіпляється. То я на підборах не ходжу і в міні, то мені перефарбуватися треба, то я тітка нудна. І грошей стало якось менше. Мене бентежать смутні сумніви…
— Думаєш, інша?
— Не думаю, впевнена.
— Що будеш робити? Ти ж у декреті.
— Поки буду переживати й плакати, дуже хочеться. А там як вийде. Але найімовірніше — розлучення. Хоча, подивимося. Може, я помиляюся. Просто він теж втомився і казиться.
Тиждень усе йшло як зазвичай. Таня придивлялася до Артема. Але часу було небагато, діти захворіли, маленький майже не спав ночами. Тож Артем усі вихідні сидів із дітьми, давши Тані хоча б відіспатися.
У вівторок Тані зателефонували, номер незнайомий.
— Шахраї якісь, — і вона слухавку не взяла.
Дзвонили, разів п’ять, і Таня все ж вирішила:
— Може, у справі, або з поліклініки.
— Алло, — відповіла вона.
— Здрастуйте, Тетяно.
— Слухаю Вас.
— Ось і слухай. Ми з Артемом любимо одне одного, і зустрічаємося. А ти стара й товста, тільки дітьми його тримаєш.
— Ви номером помилилися, я Катя, — чомусь сказала Таня.
— Неправда, я списала цей номер із телефону Артема. Це ви брешете.
— Ви помилилися номером, це Катя. І ніякого Артема я не знаю, — відповіла Таня і відключилася, внісши телефон дівчини до чорного списку.
Діти спали. А вона вмилася, поплакала.
Артем прийшов увечері пізно, Таня зустрічати не вийшла, вкладала дітей.
Поки він вечеряв, зайшла на кухню, сіла навпроти:
— А що, твоя дівчина тебе не нагодувала?
— Яка дівчина?
— Яка мені дзвонила, сказавши, що в неї з тобою неземна любов. Вона білявка в мініспідниці, як я розумію? І на підборах?
— Таню, це хтось дурно пожартував.
Але вона досить добре знала чоловіка. Очі в нього бігали, руки тремтіли.
— Хоча б зараз не обманюй. Речі я твої склала. Сумки забирай і їдь до мами зараз.
— Таню, давай поговоримо. У нас діти. І ти не працюєш. На що ти житимеш?
— Давай без цього, Артеме. Діти твоїми й залишаться, попри розлучення.
— Так от, я тобі ані копійки не дам, поки не помиримося. Ти ще приповзеш і на колінах будеш мене просити повернутися, — почав підвищувати голос невірний чоловік.
— Тихіше, діти сплять. Приповзу, не приповзу — це все потім. Зараз я бачити тебе не хочу.
— Жодної копійки не отримаєш.
Він пішов, грюкнувши дверима.
Таня не спала всю ніч. Плакала, переживала. Вранці зателефонувала мамі:
— Приїжджай, я Артема вигнала.
Та примчалася, займатися з онуками, заспокоювати доньку, що зовсім розклеїлася від переживань.
Через тиждень Таня зателефонувала Артему:
— Давай сходимо до нотаріуса, укладемо угоду щодо аліментів і щодо твоїх виплат мені до 3-річчя дитини.
— Я сказав, жодної копійки не отримаєш, як хочеш, так і живи, — злісно кинув Артем.
Таня подала позов до суду:
— Прошу розірвати шлюб, стягнути аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) на утримання двох неповнолітніх дітей, а також на моє утримання до досягнення молодшою дитиною трирічного віку. Мирно укласти угоду не вдалося.
За цими переживаннями Таня трохи схудла, повернулася до колишніх форм. До суду на розлучення вона прийшла в простому костюмі й без підборів.
Принципово вирішила їх не взувати, нехай на свою дамочку милується. Але в обтислих штанах, гарній блузці вона була вельми спокуслива. Волосся заплетене в складну косу і трохи косметики. Артем дивився і думав:
— І чого мене понесло. Тетяна красуня. Не те, що та.
У суді він погодився з позовними вимогами повністю.
І суд ухвалив:
…стягнути з Артема аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку і (або) іншого доходу щомісяця на утримання неповнолітніх дітей… до досягнення ними повноліття.
Стягнути з Артема аліменти на користь і на утримання Тетяни в розмірі 80% прожиткового мінімуму для працездатних осіб щомісяця до досягнення молодшою дитиною трирічного віку, з наступною індексацією пропорційно зростанню величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб…
Артем перераховував усе вчасно. Приходив до дітей, проводив усі вихідні з ними. Міг і на тижні заїхати. З дамочкою він стосунки припинив. Та побігала, поскандалила з ним. Навіть до Тані з’явилася, але та взяла пательню і сказала:
— Зараз буду тобі косметичну операцію з поліпшення обличчя робити.
Дамочка бігла, гублячи капці по дорозі.
Артем рік ходив, залицявся до Тані, фактично весь вільний час проводив у неї та дітей, купував продукти. Навіть іноді ночував. Таня спала в цих випадках у дитячій.
А через рік вони поговорили… і вирішили почати все заново. Поки живуть разом. Але в РАЦС Таня не погоджується йти:
— Я подумаю, вдруге заміж треба виходити з обережністю.
***
Ця історія — справжнє підтвердження того, що щастя не повертається до тих, хто його залишив. Воно йде вперед, відкриваючи нові двері для тих, хто був готовий боротися за своє місце під сонцем.
Іноді найкраща нагорода — це не повернення колишнього, а можливість зустріти того, хто по-справжньому тебе цінує.
А як ви вважаєте, чи варто взагалі обертатися назад, чи краще завжди йти тільки вперед?
