Теща знайшла турка, розлучилася. Продала хату, купила бізнес, який нічого не приносить та коштував копійки, а продали їй половину за ціною квартири. З нами не радилася. Кохання у неї там. Ми говорили, щоб не влазила у все це, не слухала. Говорила, що заздримо її щастю.
Потім її там перестали кохати, чоловік той перестав грішми ділитися, і вона втекла до нас. Я категорично проти. Я терпів, а дружина не витримала і сказала, що не уживемося ми, після того, як почала онуків гнобити та ображати від невдоволення собою.
Постійно незадоволена нами та нашими дітьми. Дружина і не витримала і сказала: «не подобається, йди, бо ми не уживемося». На особи перейшли. Почала теща щось, на кшталт ти не моя дочка, тебе підкинули та про мене там всяке говорити, та я вчасно додому повернувся. Заспокоїв швидко.
В результаті сказала: «я нікуди не піду, ви без мене не впораєтеся, і взагалі віддавайте мені дитячу кімнату. Тому що я хочу сама в кімнаті жити». А у нас троє дітей. Куди окрему кімнату віддати їй!». А дітей куди?
Ось тут вона і показала зуби. Сказала, що якщо кімнату не віддасте, вона вистрибне з вікна. Ви уявляєте до чого дійшло?
Прийшла, сумки поставила, типу житиму і все. Що хочете, те й робіть. Вона працює, гроші непогані отримує, каже, що збиратиме. То скільки? 20 років, 30 років? Поки що дітей моїх не загнобить зовсім? Я ж, звичайно, цього не дозволю. Але тоді я ображаю свою дружину. А вона: «це ж моя мама, треба потерпіти».
Я розумію, що треба потерпіти. Але атмосфера в будинку не для виховання життєрадісних і впевнених у собі дітей, про відношення між нами з дружиною взагалі мовчу. Втома накопичується. Не до стосунків. Просто морок.
Автор: Вадим
