— Нескладно зовсім було б ужитися, тим паче що я знаю: це тимчасово, — каже Ганна Іллівна подрузі. — Якби Валерій поводився інакше.
— Ну, поводився він, як удома, як у мами, — усміхається подруга. — Стасі твоїй не позаздриш: буде все життя за ним крихти підбирати, шкарпетки носити в кошик для прання з усіх відомих і не дуже місць, та чашки мити, попередньо розшукавши їх по квартирі.
— Ой, Стася якраз уся в претензіях, молода ще, не розуміє, що це не просто лінь, а побутова неміч, що межує з цілковитою зневагою.
— А які в дочки до тебе можуть бути претензії? Ну гаразд, у мами він, припустимо, так звик. З дружиною нехай поводиться так, як дружина дозволяє це робити. Але в тещі треба було б якось приймати правила, які в чужій квартирі встановлені, — дивується подруга.
— Дочка вважає, що я мала не загострювати, а терпіти, мовляв, якщо мені так важко щось за зятем зробити, то могла б я дочекатися її повернення. Ось так! Утім, поки нікуди вони не збираються, бо нікуди. Мовчать, дмуться на злу тещу, яка зятя зацькувала.
Доньці Ганни Іллівни 28 років, два тижні тому на світ зʼявився онучок. Зять Валерій працює, але в побуті не вважає за потрібне нічого робити.
Це не стосувалося б тещі жодним боком, але півтора місяця молода сім’я живе в неї в квартирі. І будуть продовжувати жити, поки не закінчиться ремонт в їхній іпотечній однокімнатній.
Квартиру купували за допомогою мам з обох боків. Як часто буває, якщо береш житло на етапі будівництва, здачу будинку затримали.
Розраховували переїхати ще коли Станіслава носила малятко, а вже й дитина зʼявилася, а будинок тільки здали. Зараз доробляють ремонт і, найімовірніше, вдасться переїхати вже тепер тільки навесні або наприкінці зими.
Мати зятя, у якої Валерій — єдиний син, живе в області. Звідти до роботи Валерію добиратися три години в один кінець. Там би, звісно, було б зручніше — у свахи Ганни Іллівни трикімнатна.
Мама Стасі живе у двокімнатній, але в столиці. І район непоганий, близько і до будинку молодих, і до роботи зятя.
Доньці зараз, власне, все одно, де жити — декрет. Старша дочка Ганни Іллівни заміжня, живе в іншому місті. А у молодих немає коштів: треба і на іпотеку, і на ремонт, і на меблі. Якщо орендувати, то зовсім нічого не залишатиметься на життя.
Донька попросилася пожити в мами, коли в декрет вийшла. Мовляв, нам би назбирати грошенят, та й дитина зʼявиться, я сама боюся не впоратися з малюком. Ганна Іллівна поставилася до прохання з розумінням.
Вона вже на пенсії, але працює, щоправда, лише половину дня — вчителька початкових класів у школі, додаткове навантаження брати на себе не стала. Кімнати в квартирі великі й світлі, в одну з них і заїхали молоді.
— Звісно, я чудово бачила, що зять нічого по дому робити не прагне навіть, — продовжує Ганна Іллівна. — Але шкарпетки він розкидав у тій кімнаті, де вони з донькою жили, чашки й тарілки, а також раковину, ванну й унітаз за ним мила Стася.
— Не соромно йому було, лосю такому? У дружини вже живіт під носом, а вона гнеться і ванну відмиває? — хитає головою подруга.
— Йому? Соромно? Бог з тобою! По-моєму, до нашого з ним скандалу він і не уявляв, що це він робити повинен сам. Тому що ніколи він цього не робив, мама все за ним чистила, мила й шкребла. І черевики, і чашки, — каже Ганна Іллівна.
Зять працював, на продукти й комуналку вони скидалися, готувала Ганна Іллівна, іноді щось зварити могла і донька. А посуд після спільних трапез Стася завжди мила сама.
Теща з подивом бачила, що дочка навіть встає вранці одночасно з чоловіком, щоб подати, прийняти і помити посуд за ним. Ну і протерти раковину від розводів зубної пасти або крему для гоління — мабуть, Стасі перед мамою було все ж дещо незручно.
А тут донька лягла у лікарню — термін прийшов, та ще й не зовсім за підручником пройшли пологи, не виписали доньку з немовлям на 3-й або 4-й день. 10 днів мама і малюк провели в лікарні. А на сьомий у Ганни Іллівни увірвався терпець.
— А як інакше? У ванній ганчір’я брудне вже просто лежить поруч із коробом, де брудну білизну зберігаємо. Бо не влазить уже. А запустити прання, мабуть, повинен сусід? Раковина й дзеркало — жах.
Я спочатку мовчки мила все, що в раковині, а того разу я чергувала по школі, за собою після сніданку посуд прибрала, а прийшла з роботи — на столі посуд брудний стоїть. Пройшла в їхню кімнату, бо чашок чистих не знайшла, а вони всі там — біля комп’ютера, але брудні.
Теща того дня дочекалася Валерія з роботи й влаштувала «розбір польотів», мовляв, не маленький, треба вже просто розуміти, що живеш ти не сам, що служниць у тебе немає. Слово за слово — розгорівся неабиякий скандал.
Зі звинуваченнями тещі в тому, що вона дорікає Валерію тим, що він живе на її території, що вона виживає їх з дому, хоча була згодна дати притулок, у тому, що не чоловіча це справа — посуд мити.
Що його мама б ніколи таких претензій не висунула. Що якщо так уже важко, то треба дочекатися Стасю, і вона все прибере.
— То — твоя мама, — відповіла Ганна Іллівна. — У неї і з нею — як бажаєш. Нехай хоч дупу тобі витирає. А тут тобі — не там. Я тобі не мама. Стасю дочекатися? Ти себе чуєш? Вона по стіночці ходить досі, у неї слабкість, шви. Вона прийде і почне за тобою, свинотою, усе відмивати? Совість май! Не робив ніколи такого? Учися! У мене першокласники прекрасно звикають робити те, чого раніше не робили.
— А ви мені не вчителька!
— Але й не мати рідна, і не дружина.
Загалом, посварилися вщент. Донька повернулася, а наступного дня — до мами з образою:
— Мамо, мене всього кілька днів не було вдома, а ти вже зятя вирішила під себе переробити? Ну ось такий у мене чоловік, мене влаштовує! І справді, якщо не хотіла робити, дочекалася б мене. Ти нас виживаєш чи що? Так і скажи.
— А я не звикла жити по гланди в бруді, — відповіла Ганна Іллівна. — І я вас не виживаю, але треба й Валерію твоєму розуміти, що він не в мами живе, не один, не тільки з дружиною. Хочеш за ним мити і шкребти? Не заважаю, хоча й не розумію. Він тебе не поважає, ти терпиш, а я не маю наміру.
— Ось і мовчимо вже кілька днів, — усміхається Ганна Іллівна. — Донька? Донька ходить, миє, прибирає, розставляє по місцях. Зять і не збирається міняти ставлення до дружини й побуту. Не питай мене, на скільки Стасі вистачить — немає в мене відповіді.
Дорогі читачі, як вважаєте , чи має право теща втручатися в стосунки зятя і дочки, чи її місце — лише спостерігати, щоб не зруйнувати сім’ю?
Іноді найважчий урок дорослого життя — це зрозуміти, що твій партнер ніколи не зміниться, якщо сам цього не захоче.
